Гречка
Гречана крупа (гречка) зовсім не належить до сімейства злаків. Її найближчими біологічними родичами, взагалі, є ревінь та щавель.
Батьківщиною гречки визнані Сибір та Північний Китай. До Європи із Азії гречана крупа прийшла у Середні віки разом із хрестоносцями.
Сире насіння гречки мають глибокий зелений колір та форму піраміди. Їх варять у вигляді каші, додають у супи та тушковані страви.
Часто у продажі можна зустріти вже обсмажену гречку коричневого кольору. Така крупа набуває солодкуватого, приємного земляного смаку та стає більш ніжною.
Перемелене у темне, грубе борошно насіння гречаної крупи використовується для приготування млинців, локшини.
Й світі гречана крупа отримала поширення усього у трьох виглядах: власне, як крупа (частіше у слов'янських країнах), як борошно для дієтичних снеків (кріспи) та як локшина і Півленно-східній Азії, де вона носить назву соба.
Соба
Японська локшина, що виготовляється із гречаного борошна. Через особливі властивості гречки, що не дозволяють часточкам добре поєднуватись одне із одним, собу, частіше всього, готують із суміші гречаного та пшеничного борошна. Тим не менш, гурмани вважають, що кращим та чистим смаком володіє локшина, приготована виключно із перемелених зерен гречки. Така локшина має дещо змінену назву — кісоба.
Соба є особливим продуктом харчування у Японії — це і значна частина щоденного раціону, і вулична їжа, а, також, “чиста” їжі, яку подають як харчування у храмах та місцях поклоніння.
Туристам можеть запропонувати собу без нічого, відварену локшину без соусу — морі соба (mori soba). Слово “mori” означає “складати у купу”. Часто таку локшину подають із шматочками сушених водорослів норі та маленькими горнятками бульйону, у основі якого є соєвий соус. Собу, також, прийнято їсти трохи прицямкуючи. Це не вважається порушенням етикету, оскільки є теорія, що, якщо набирати повітря при споживанні соби із соусом, її смак буде кращим.
Додайте свій коментар