Як харчувались солдати під час війни

Розпочате 22 червня 1941 року лихоліття потребувало реорганізації усього тилового забезпечення Червоної Армії та військово-морського флоту загалом та продовольчого постачання зокрема. Потрібно сказати, що зміни у службі продовольчого постачання у роки Великої Вітчизняної війни проводились постійно. За роки війни було видано близько 100 наказів НК Оборони по продовольчому та фуражному постачанню, із них майже половина (42 накази) прийшлась на 1942 рік, коли система забезпечення фронту продовольством практично остаточно і сформувалась.

Військова наука на службі у харчування

Накази були різними: і прохідні, і дійсно “перевертаючі” діяльність служб речового, продовольчого та фуражного постачання військ. І такі накази нерідко засновувались на науково-дослідницьких роботах.

Варто відмітити, що протягом усіх років війни тривали дослідницькі роботи по продовольчому постачанню військ у бойових умовах, де узагальнювався досвід роботи тилу та служб постачання в окремих операціях, давались рекомендації по покращенню цієї роботи, складались настанови та інструкції. В Академії тилу та постачання у 1942-45 роках у планах науково-дослідницьких робіт знаходилось по 60-70 тем. Правда, реально план виконувався тільки на 50-60%. Але, тим не менш, самі назви робіт, виконаних у найважчі для країни роки (“Продовольче постачання Червоної Армії у військовий час”, “Робота тилу дивізії в умовах оточення” — 1941 р, “Організація харчування та приготування їжі у польових умовах”, “Продовольче постачання стрілецького батальйону та полку”, “Використання місцевих засобів по досвіду Великої Вітчизняної війни” — 1942 р.), кажуть про їх актуальність.

Але якщо роботи перших 2 років війни охоплювали в основному питання організації військового тилу, то тематика досліджень наступних років стосувалась більше оперативного тилу.

Солдати їдять

Накази та настанови

Перші накази наркомату Оборони, що стосуються продовольчого постачання, які вийшли у липні-серпні 1941 року і мали назву “Введення норм продовольчого постачання у військових частинах”, були відверто “сирими” та іноді протиречили один одному. У той же час вийшов наказ, де оговорювались норми постачання військовополонених.

Згідно із настановою ГКО для сухопутної армії встановлювались 4 категорії продовольчого пайка: для червоноармійців та керівного складу бойових частин діючої армії, для червоноармійців та керівного складу тилу діючої армії, для червоноармійців стройових та запасних частин, що не входять до складу діючої армії, для червоноармійців караульних частин та червоноармійців тилових організацій. 4 категорії продовольства були визначені і для льотно-технічного кладу ВПС: для бойових розрахунків екіпажів літаків діючої армії; для технічного складу ВПС діючої армії; для бойових розрахунків екіпажів, що не входять до складу діючої армії; для технічного складу ВПС, що не входить до складу діючої армії. Були затверджені курсантський, госпітальний, санітарний та сухий пайок. А також пайок НЗ, який можна було використовувати тільки у випадку аварійної посадки літака.

Червоноармієць на передовій повинен був отримувати у день 900 г хліба з жовтня по березень та 800 г з квітня до вересня, 150 г м'яса та 100 г риби, 140 г круп, півкілограма картоплі, 170 г капусти, тощо, включаючи 35 г цукру, 30 г солі та 20 г махорки. Взимку давали трохи додаткового сала.

Встановлені норми продовольства протягом всієї війни в основному не переглядались і вже точно не зменшувались. Тільки для льотного та технічного складу авіації у серпні 1942 вони були змінені.

Також, варто згадати і про наступні два накази. Наказ №244 від 12 серпня 1942 року становив видавати жінкам, що не палять шоколад або цукерки взамін “тютюнового задоволення”. А потім спохватились, що забули про чоловіків, які теж не палять, отож з 13 листопада наказом №354 цукор, цукерки або шоколад видавались уже всім, хто не палить. Зрештою, фронтовики згадують, що тих, хто міняв тютюн на солодощі, було небагато.

Трибунал за погане харчування

Чи виконувались норми харчування в умовах фронту? Без сумнівів, не завжди. І звинуватити когось у цьому можна було також не у всіх випадках. Адже і війська опинялись в оточенні, і за частинами, які несподівано швидко просунулись, не завжди встигали обози з продовольством. Звісно, бували і випадки халатності, а постачання військ Ленінградського фронту не могло дотягнути до потрібного через блокаду. Залежно від того, у якому положенні знаходились продовольчі запаси у блокадному місті-герої, бійці в окопах отримували від 70 до 75 відсотків встановленого пайку, а ті, хто був трохи далі від передової, бувало, мали половину “тилової” норми продовольства. Зрештою, з середини лютого 1942 року постачання солдат наблизилось до поставленого по нормам, а з весни-літа, за згадками фронтовиків, стало більш організованим.

У дещо кращих умовах, ніж блокадні, за погане забезпечення продовольством часто карали, іноді досить жорстоко. Відома історія, коли Військова рада Брянського фронту під командуванням генерал-лейтенанта Ф.І.Голікова навесні 1942 року відправила під трибунал начальника продовольчого постачання 61 стрілецької дивізії капітана Ліхачьова за те, що 72 солдати дивізії опинились у госпіталі через виснаження. І тільки детальне розбирання новоприбулого представника Головного управління продовольчого постачання врятувало капітана: виснажились бійці, як виявилось, під час слідування на фронт.

А ось іншому начальнику тилу уникнути трибуналу не вдалося. Навесні 1943 року на ряді фронтів склалась важка ситуація з продовольством. Зокрема, у одній дивізії Воронезького фронту 4 дні видавалось по 500 г хліба, а гаряча їжа та інші продукти солдатами не отримувались. Ще гірша справа була на Калінінградському фронті: там довго видавалась тільки половинна норма харчування, та й то з такими замінами, що про більш-менш повноцінне питання не могло йти і мови. Наприклад, м'ясо на 100% замінялось яєчним порошком. Для прокорму коней взагалі знімали солому з покинутих селянами домівок.

Головним у наказах, що призначали покарання за порушення продовольчого постачання, були не каральні заходи, а те, що там конкретно називались ті члени військових фронтів, на яких лягала організація тилу та матеріально-технічне забезпечення військ. Була відмічена необхідність ретельної підготовки військово-продовольчих кадрів та армійських кухарів. У таких наказах вперше був означений та сформований принцип постачання військ “від себе”.

Остаточно ж цей принцип, що перекладав відповідальність за доставку матеріальних засобів до дивізії на керівника армійського тилу, за доставку до полку — на начальника тилу дивізії, тощо, був введений у липні 1943 року. Після принцип “від себе” діяв усі роки існування Радянської Армії.

Солдати варять їжу

...по чарочці, по нашій фронтовій”

“Наркомівські 100 г” були введені ще до затвердження остаточних норм харчування секретним наказом №0320 від 25 серпня 1941 року “Про видачу військовослужбовцям передової лінії діючої армії горілки по 100 г в день”.

Але по “сто грам” усім підряд на передовій видавалось лише до травня 1942 року. 12 травня вийшов наказ “Про порядок видачі горілки військовослужбовцям діючої армії”. Згідно з ним, з 15 травня наливали уже по 200 г, але не всім, а тільки “військовослужбовцям частин передової лінії, що мають успіхи у бойових діях проти німецьких завойовників”. Іншим дозволялось отримувати горілку тільки 10 днів у році: на державні свята та день формування частини, де служить воїн.

Схоже, даний наказ не викликав особливого задоволення на фронті. Адже не всі мали успіхи, а випити хотіли якщо не всі, то більшість. Зрозумівши, що алкогольне обмеження матиме наслідки, 13 листопада 1942 року видали наказ “Про видачу горілки військовим частинам діючої армії з 25 листопада 1942 року”. З цього дня на передову повертались 100 грам, а військовослужбовцям, що знаходяться у полковому та дивізійному резерві, а також, наприклад, будівельникам, що проводять роботи під вогнем противника, призначалось по 50 г горілки. Таку ж кількість можна було, за вказівкою лікарів, спожити і пораненим. На Закавказькому фронті було наказано замість 100 г горілки видавати 200 г кріпленого вина або 300 г столового.

Але те, що відбулось менше ніж через півроку, почало нагадувати переливання “фронтової чарочки” з пустого в порожнє. З 13 травня 1943 року по 100 грам стали наливати тільки у частинах, що вели наступальні дії. А потім сталася битва на Курській дузі, і наступ став усе-загальним. Виходить, останній наказ можна було і не відміняти.

Порядок видачі грілки продовжував змінюватися до самого закінчення війни. Якщо влітку горілка частіше йшла “на свята” або як “бойові”, то на зиму вводились щоденні чарки всім для зігрівання від холоду.

Солдат, що несе тару з гарчою їжею

Коли і як годували солдатів

Будьмо чесними — по-різному. Точніше, як те дозволяли умови. Якщо окопи знаходились під практично постійним обстрілом противника, то гаряче харчування доставлялось у термосах, частіше всього, один раз і вночі. Трохи далі від передової або під час затишшя в боях завжди намагались організувати 2- або3-разове гаряче харчування. Ситність або, навпаки, бідність реального раціону харчування багато у чому залежала від умов місця. Про те, як насправді велась боротьба з мародерством серед мирного населення, не варто зараз судити, але фронтовики відмічають, що, коли йшли бої у “багатих” країнах, наприклад, Угорщині або Австрії, то офіційні заготовки продовольства йшли краще, і кухарі явно щось конфісковували, внаслідок чого солдати харчувались більш “калорійно”.

Їсти, точніше наїдатись, хоча і відносно, намагались не перед боєм, а після. Вважалось, що при черевному пораненні більше шансів вижити, коли воно (черево) пусте.

Військова техніка мирного призначення

Варто сказати про те, що у роки війни з'явились не тільки нові танки та літаки, а й нові похідні кухні, у тому числі — автоприцепні, і нові польові хлібопекарні заводи, оснащенні печами “ПАХ”.

Правда, через те, що промисловість країни в основному працювала на озброєння, матеріалів на техніку продуктових служб виділялось вкрай мало, і нова продовольча техніка стала надходити тільки у кінці війни. А це були і нові армійські млинки, і нові пересувні м'ясокомбінати, та й нові конвеєрні печі КПН, які довгий час “прослужили” на пересувних хлібозаводах у Радянській Армії.

Вертикаль тилу

За роки Великої Вітчизняної війни склалась вертикаль тилу Збройних Сил країни, яка проіснувала до самого кінця Радянського Союзу та його армії та флоту. Вона почала формуватись настановою ГКО від 1 липня 1941 року, коли були створені Головне управління тилу Червоної Армії та управління тилу у фронтах та арміях. І хоча Головне управління тилу у 1943 році було скорочено, функції його були розподілені на Головне управління різноманітних видів постачання, а підпорядковувались вони Начальнику тилу Червоної Армії (одночасно і заміснику Наркому Оборони) та його штабу, тобто вертикаль залишилась. До речі, Головне управління продовольчого постачання у 1944 році було перетворено в Управління продовольчого постачання інтендантського управління.

За роки війни була впорядкована діяльність військ по операціям заготовки продовольства, встановлені правила існування підсобних господарств при військових частинах, і зроблено ще багато чого, що визначає поняття “продовольче постачання” збройних сил.

Тушонка

Тара і упаковка військового продовольства

Варто трохи згадати і про тару, у якій продовольство доставлялось на фронт. Тим більше, що і в цьому, здавалось би, простому питанні багато неясної та хибної інформації. Наприклад, більше 90% горілки під час війни розливалось у бочки, тому що майже весь посудний фонд був знищений уже у перші її місяці. А вцілілі пляшки йшли під наповненням “коктейлем Молотова”. Цією продукцією у були зайняті фасувальні лінії більшої частини лікеро-горілчаних заводів, які залишились. Та й взагалі, як доставляти горілку у склі на далекі відстані, не побивши? А про спеціальний завод нема чого і говорити — невже не було інших турбот?

Горілчані бочки робили з дерева, а до кінця війни почали з'являтись і металеві. Та й сама горілка не завжди була горілкою звичної нам консистенції: частіше на фронт привозили спирт, а старшини на передовій вже доводили його до потрібних відсотків.

Якщо трохи поцікавитись продовольчим постачанням у роки Великої Вітчизняної війни, то важко віриться кадрам фільмів, де браві офіцери лихо випивають чистий спирт, закушуючи його тушонкою з щоно відкритої банки. Не дуже доступним це було для молодших офіцерів. За нормами командирам призначалось на добу тільки 50 г рибних консервів поверх солдатського пайка. А “лендлізовська” тушонка йшла на заміну м'яса і тільки у загальний котел.

Взагалі ж продовольство, що поступило по “лендлізу”, становило десь у межах 10% всієї потреби Радянських Збройних Сил. І головним упаковочним матеріалом американських та інших імпортних продуктів була жерсть. 

А для вітчизняного продовольства головною тарою був мішок. У ньому доставляли майже все та майже у всі місця. Навіть умудрялись підвішувати мішки з продуктами під крила літаків, коли у тил ворога скидались крупні десантні групи.

Польова кухня

Додати новий коментар
Зображення користувача Anonymous.