Цікаві історії про каву

За статистикою, у Нідерландах мешканець випиває 2,4 чашки кави на добу. Не відстають від них і фінляндці - 1,8 горнятка. 1,3 горнятка кави за день випивають у Швеції, 1,2 - у Німеччині, Данії та Словаччині. Мешканці Чехії, Польщі, Канади та Норвегії споживають в середньому 1,1 чашки за добу на людину. А у Новій Зеландії, США, Бельгії та Швейцарії випивають по одній чашці.

У Греції, Франції, Бразилії та Білорусії середнє споживання кави становить менше одного горнятка на добу, а українці випивають по 0,309 чашки.

Адже так приємно починати свій день із горнятка гарячої запашної кави, пробуджуючи свої думки, сили та почуття. А уявіть собі, який шлях пройшла кава, щоб потрапити до вашої чашки та зробити ваш день. Існує дуже багато як достовірних фактів, так і здогадів та вигадок про історичний кавовий шлях. Про те, як усе починалось та як світ дізнався про цей чудовий напій, можна говорити годинами. Давайте поговоримо про найцікавіші моменти у процесі розвитку та поширення кави.

Кава та пастух Калді

Одна із легенд про каву розповідає, що відкрив цю чудодійну рослину пастух, на ім'я Калді, а точніше, його тварини. Якось пастух помітив, що його підопічні тварини, хтось розповідає, що то були кози, спробувавши плоди та листя однієї, невідомої йому, дикорослої рослини, ставали більш активними та працездатними. Калді вирішив і собі скуштувати, щоб перевірити дію цих цікавих ягід, трохи схожих на вишню. І відчув величезний прилив сил та бадьорості, і мало того, не потребував сну практично протягом 3 днів.

Фактів, що підтверджують або спростовують цю легенду, немає. Достеменно відомо нам лише те, що уже шістсот років тому у монастирях та церквах в Ефіопії, церковнослужителі готували із кави чудодійний відвар, що відганяв сон на час нічних церковних служб.

Такий напій отримав від них назву "кава" - на честь персидського правителя Кавуса Кая.

Кава та Шейх Омар

А ось ця легенда про каву присвоює звання першовідкривача улюбленого нами напою,  а саме його підбадьорливих властивостей, лікарю-цілителю Шейху Омару. Одного чудового дня, під час прогулянки, знаний цілитель помітив нове та незнайоме йому дерево та вирішив повністю його дослідити. Зібравши плоди, він приготував відвар і пив його протягом декількох днів. Результат не заставив на себе довго чекати, більш того, ніскільки не розчарував лікаря. Шейх Омар помітив, що став почуватися значно веселішим та бадьорішим. Так у нього виникла ідея додавати кавові зерна у лікувальні настоянки, посилюючи таким чином їх ефект. Проте, Омар ревно оберігав цей чудодійний рецепт, і не відкрив таємниці кави до своїх останніх днів. Уже перед самою смертю він розповів про усе своєму сину.

Кава, пророк Магомет та архангел Гавриїл

Ще одна легенда про каву розповідає нам про справжнє диво. Один із архангелів - Гавриїл - приніс небачений досі еліксир темного кольору пророку Магомету, який тяжко хворів і був при смерті. Завдяки цьому напою, пророк Магомет зміг піднятися на ноги, набрався сил та бадьорості - ні сліду від хвороби не залишилось. Після чого пророк продовжив формування найвеличнішої на той час Ісламської імперії. Як ви здогадались, цим напоєм було ніщо інше, як кава.

Кава та мандрівки

Перед тим, як кава потрапляє до нашого горнятка, її зерно проходить дуже довгий шлях. А починається усе із кавового саджанця, який тягнеться із ґрунту до сонця, і до нас з вами. Зараз кавові плантації займають величезні площі планети Земля, а колись кавові деревця були розташовані на малесеньких клаптиках землі, що робило їх торгівельною зброєю країни.
До кінця XVI століття розповіді мандрівників та вчених-ботаніків про нову рослину та чудодійний напій із Середнього Заходу досягають Європи. Згадують про каву все частіше, що викликає глибоке зацікавлення цим продуктом з боку європейських торговців. На самісінькому початку XVII століття мешканці Венеції, яка мала на той час давні та міцні торгові відносини із країнами Середнього Заходу, привозять із Мексики перші мішки із загадковою зеленою кавою.

Так розпочинається перша ступінь захопливої, часами нелегкої мандрівки кави та кавового дерева зокрема. Назвемо її арабська монополія. Продаж кави венеціанцям став початком досить прибуткової торгівлі для арабів, монополію на яку вони зберігають практично протягом цілого століття. Вони пильно спостерігають та суворо контролюють, щоб ні єдине живе зернятко, призначене для посіву у землю, ні в якому випадку не потрапило до Європи. Боби опарюють або обжарюють, а на дорогоцінні кавові плантації не допускається ні один заїжджий купець. І аж до кінця XVII століття Ємен таки залишається єдиним центром, що постачає Європу кавою.



Тим часом розпочинається етап, який можна об'єднати під гаслом "втручання голландців". Поки венеціанці постачають до Європи ще найперші партії дорогоцінної кави, голландські купці, які володіють уже достатньою кількістю знань про нову культуру, до речі, не без допомоги надзвичайно обдарованих голландських ботаніків, вивчають можливості вирощування кавових дерев та самостійної торгівлі кавою. У цю епоху саме голландці є найбільш активними серед європейських торговців, та й мають найкращі торгові судна. Не дивно, що у 1616 році один сміливець із голландських купців примудряється викрасти декілька саджанців кави "мокко" і доставити їх цілими та неушкодженими до Амстердаму. У Амстердамі їх турботливо висаджують у землю в Ботанічному саду. Саме завдяки цим рослинам та тому відважному відчайдуху, буде закладена згодом більша частина кавових плантацій на індонезійському архіпелазі.

Протягом XVII століття нідерландська Ост-Індійська Компанія оселяється на Яві та розпочинає проведення ряду грандіозних досліджень по розведенню та вирощуванню кавового дерева. А, починаючи із 90 років XVII століття кавові плантації виникають, також,  і у інших голландських колоніях: на Тиморі та Суматрі, Балі та Целебесі. Не забуває компанія і стрімко розширювати виробництво кави на Цейлоні, куди кавове дерево було завезене ще арабами.

Наступна сходинка  - це шлях Амстердаму до звання всесвітнього розплідника кави. У 1706 році, коли Амстердам уже став головним поставником кави до Європи, до речі, саме завдяки своїм колоніям, голландці відправляють із Яви на батьківщину не лише щедрий урожай кавових зерен, а й декілька саджанців кавового дерева, які дуже швидко та легко приживаються у новій домівці. Ця подія стає поворотним моментом у розвитку торгівлі кавою, оскільки саме завдяки цьому, згодом молоді деревця будуть відправлені із Амстердаму до Нового Світу. За думкою відомого вченого Джеймса Дугласа, саме ці заповітні саджанці заклали фундамент кавовим плантаціям Заходу, і він назвав Ботанічний сад у Амстердамі "всесвітнім розплідником кави".

Далі у своїх мандрівках кавове дерево стає королівським "Древом". У 1714 році бургомістр Амстердаму приніс у якості дарунку французькому королю Людовику XIV чудовий міцний саджанець саме того кавового дерева, висотою метра у півтора, який був вирощений не деінде, а у амстердамському Ботанічному саду.
Французи, у свою чергу, уже встигли до того часу оцінити комерційну вигоду торгівлі кавою, і,навіть, так само викрасти зерна кави "мокко", посадивши їх згодом на острові Реюньйон. Проте, їм не пощастило так, як голландцям,  виростити кавове дерево. Тому із великою вдячність прийняли вони "Древо", - таку назву дали саджанцю із Амстердаму, - і довірили піклування про нього королівському ботаніку, а у паризькому Ботанічному саду побудували для нього спеціальну оранжерею.
Людовик XIV плекав надію отримати від цього дерева зерна для майбутніх плантацій у своїх колоніях. Що ж, його мрія здійснилась. "Древо" прижилось, почало цвісти та плодоносити, і дійсно стало родоначальником кавових плантацій у Центральній та Латинській Америці.

Далі розпочався етап захоплення кавою Нового Світу. Досі ведуться безкінечні дискусії на рахунок того, хто ж таки перший завіз каву до Нового Світу - голландці чи французи.

Рік потому, як відбулась урочиста передача "Древа" французам, голландці відправляють саджанці кавового дерева, вирощені у Ботанічному саду Амстердаму, до своїх плантацій у Гвіані, у північній частині Південної Америки.
Наприкінці 1720 року французький капітан від інфантерії Габріель де Кліо піддається кавовій лихоманці, і вирішує і собі вирощувати каву у Новому Світі. Для цього він не без труда здобуває декілька заповітних саджанців у паризькому Ботанічному саду. Після чого де Кліо, разом із своїм цінним вантажем, відправляється у путь та успішно прибуває на острів Мартініка, що на півночі від Гвіани. Плавання його виявилось довгим та важким. Крім усього іншого, на шляху виникають проблеми із водою. Проте, де Кліо все ж таки примудрився регулярно поливати молоді рослини. Чудесним чином всі вони вижили, дісталися цілі, і капітан висаджує кавові дерева у своєму саду. Саджанці на диво швидко та легко акліматизуються - і вже у 1726 році приносять перший урожай.



П'ятдесят років потому на Мартініці нараховується біля дев'ятнадцяти мільйонів кавових дерев. Із двох центрів виробництва кави у Новому Світі - Мартініки та голландської Гвіани - цінна рослина, а разом з нею і кавова лихоманка, поширюється на Антильські острови, Центральну та Латинську Америку.

Кава та заборони

Не раз кава зустрічала ворожість та настороженість, розширюючи кордони свого ринку. Причиною тому були економічні або ж моральні погляди, або просто не бажання змінювати свої традиції. Наприклад, у свій час кава була заборонена у мусульманських країнах, оскільки вважалась збуджуючим напоєм, і Коран не дозволяв його споживання. Проте, ні одна заборона не протривала довго.

Ось, наприклад, ще одна історія. У 1675 році у Великобританії, боячись політичних хвилювань, Карл ІІ видав наказ закрити усі кав'ярні. У цьому рішенні його підтримали ті мешканки Лондона, котрі подали йому грізну та подекуди близьку до непристойності петицію, виражаючи занепокоєння на рахунок "надмірного споживання цієї висушуючої та знесилюючої рідини". Посилаючись на те, що кава викликала у їх чоловіків імпотенцію, жінки, позбавлені права навідувати кав'ярні, скаржились на те, що їх чоловіки розтрачують час та гроші поодаль від дому і, як наслідок, "увесь їх рід знаходиться під загрозою вимирання".

Проте, кав'ярні були закритими лише протягом короткого часу. Після безлічі відповідних петицій був виданий дозвіл знову відкрити кав'ярні за умови, що їх власники будуть перешкоджати "читанню усіляких наклепницьких газет, книг та інших документів, а також, заборонятимуть кому би не було повідомляти, поширювати та розголошувати будь-які свідчення певною мірою неправдивого або екстремістського характеру".

Втім, дотриматись цих вимог було важко, а тому їх скоро скасували, а життя кав'ярень знову ввійшло до звичного русла.

Кава та аукціони

Коли кава лише закріплювала свої позиції на світовому ринку, чого тільки не придумували торговці, щоб вберегти цінний вантаж від чужих рук та отримати якнайбільше виручки,  а також, зберегти силу свого впливу на кавоманів багатьох країн.
У своїй книзі "Історія Кави" Шапіро розповідає, що колись у Лондоні існували, так звані, кавові аукціони - протягом яких пропозиції ціни поступали до тих пір, поки горіла свічка оцінщика. Лот здобував той щасливець, хто назвав останню ціну до того, як свічка згасла.

У США, до того часу, коли були створенні біржі із продажу кави та цукру у Нью-Йорку, торгівці кавою розмічали вулиці деяких місцевих кварталів та проводили аукціони всередині таких штучно створених меж. Лот діставався тому, хто до кінця доби запропонував найкращу ціну.

Як розказує історія, такі торговці були доволі небезпечними людьми. Один молодий американець, новачок на кавовому ринку, охарактеризував їх наступним чином: "Уявіть собі: ці достойні джентльмени у шовкових шапочках виставляють напоказ свої сюртуки та бакенбарди, а ви шанобливо наближаєтесь до них на тремтячих від страху ногах, адже це вони, могутні посередники та імпортери, привозять величезний вантаж кави зі Сходу, а також, із Центральної та Латинської Америки, щоб потім продати його крамарям та оптовим торговцям."

Кава і музика

Творчі люди залишаються творчими за будь-яких обставин. Коли їх щось заінтригувало або захопило, вони завжди виражають свої почуття у своїх творіннях - кава не є виключенням. Найяскравішим прикладом можна назвати чудовий музичний твір "Кавова кантата".

"Кавова кантата" була написана у 1734 відомим нам усім композитором Йоганном Себастьяном Бахом. Це сатирична оперета, яка висміює буржуазні звичаї цієї епохи. "Кавова кантата" оповідає про те, як суворий батько намагається стримати пристрасть своєї дочки до кави, погрожуючи їй вибором між шлюбом або цим ганебним відваром. Проте, дочка спокійнісінько відповідає йому арією, яка починається наступними словами: "Ах, наскільки солодкий кави аромат! Солодший за тисячі поцілунків та миліший, ніж букет мускатного вина..."

Є свідчення, що ця кантата була свого роду першою музичною рекламою кави, і Бах написав її на замовлення торгового дому Циммермана з метою просування напою у німецьких державах, адже спочатку німці зустріли його досить холодно. Проте,  значимість та красоту витвору це не зменшує.

Кава та традиції

Звісно, із кавою пов'язано безліч традицій - як вирощувати, як збирати, обробляти, а найголовніше - як готувати. Кавові церемонії є майже такими ж масштабними, як і чайні, і мають дуже важливе значення у багатьох культурах.
Поговоримо про Схід. Його культура є надзвичайно цікавою та тонкою, у них є дуже багато захопливих обрядів та звичаїв, один із них стосується кави - це одна із найяскравіших кавових, так званих, церемоній.

Мешканці Сходу є дуже гостинними, і, першою чергою, частують своїх гостей найкращим кавовим напоєм.
Процес його приготування є дуже довгим та має дуже велике значення. Коли приходять гості, їх відводять до, так званої, "чоловічої" кімнати, де господар починає готувати каву, обов'язково у їх присутності. Взагалі, на Сході вважається, що господар, який готує будь-які частування у присутності своїх гостей, виявляє таким чином свою повагу до них.
Спочатку зелені зерна необхідно обсмажити у спеціальній арабській посудині, яка має велику довгу ручку. Потім готові зерна потрібно охолодити і тоді уже перемолоти. У східних країнах відбувається це наступним чином: господар, демонструючи свою майстерність, бере спеціальну мідну ступку і товче кавові зерна у ній. Тим часом на вогонь ставлять посудину із водою і, довівши її до кипіння, всипають необхідну кількість подрібненого кавових зерен. Господар повинен кип'ятити  двічі або й тричі, щоб напій вийшов особливо смачним та ароматним. Ніяких добавок до кави не дають, їх виставляють окремо, щоб кожний гість міг вибрати те, що йому до смаку.

Першим свій напій куштує сам господар, після чого старший син подає чашу із напоєм правою рукою усім гостям. Наливає каву він лівою рукою, тому вона повинна бути вільною. Перше горнятко наливають найбільш бажаному гостю, а небажаному - можуть і взагалі не налити, або налити просто води. Що стосується цукру, то він розчиняється у напої у процесі варіння кави. Гості, також, повинні дотримуватись деяких правил - пити каву, тримаючи чашку лише правою рукою і, випивши увесь напій, подати пусте горнятко господареві, обертаючи зап'ястям. Такий жест означає, що кава сподобалась, і гість більше не хоче.

Кава та ЗМІ

Не важко знайти згадки про каву і у літературі,  і у ЗМІ, адже цей напій завжди був і залишається улюбленим багатьма, і далі приховує безліч таємниць та нюансів, і головне - захоплює процесом свого приготування, подачею, виглядом, ароматом та смаком.

Ось як описував каву у Франції один англійський журналіст XIX століття: "Кава для французів - те ж саме, що і чай для англійців, пиво для німців, горілка для росіян, опіум для турків, або какао для іспанців [...]. Гарсон, якому ви замовили каву, ставить перед вами білі чашку та блюдце, три шматочки цукру та стопку. Він дозволяє собі особисто принести лікерну чарку, уявивши, що якщо у вас червонуватий колір обличчя, ви англієць і, стало бути, любите лікер. Потім приходить інший гарсон, у правій руці у нього величезний срібний чайник, а у лівій - другий, із того ж металу, він відкриває чайники: у першому міститься кава, у другому - вершки. Ви відмовляєтесь від вершків, тоді гарсон наливає вам каву у чашку по самі вінця - так, що та буквально переливається через край, затоплюючи блюдце. У чашці ледь вистачає місця для трьох шматків цукру, однак, вам потрібно, так чи інакше, їх туди вмістити [...]. Чорна кава [...] тішить смакові нерви, його смак піднімається, щоб порадувати нюх, і навіть очі його насолоджуються його темними, прозорими та мерехтливими відтінками, крізь котрі безперервно поблискує ваша срібна ложечка. Ви оголошуєте, що тільки французька кава і є справжньою кавою".

Кава та новинки

У світовій економіці кава займає друге місце, одразу після нафти. Не дивно, що кавова індустрія безперервно розвивається, вносячи нові технології та смаки у наше життя. Однією з останніх новинок є кава зі смаком бекону.

У останні роки по усій земній кулі поширюється справжня "бекономанія", яка із блискавичною швидкістю захоплює парфуми, газовані напої, коктейлі. Усі такі продукти випускаються зі смаком або ароматом бекону, повідомляють закордонні ЗМІ. Кава замикає список продуктів харчування, котрі хтось вирішив модернізувати шляхом додавання деякої кількості свинини. Саме цю ідею реалізувала одна із компаній США. Окрім свинини,  у каву додають натуральне вершкове масло та молоко.
Виробники стверджують, що кава, яка має назву "Maple Bacon Morning" поєднує у своєму складі усю пікантність відмінного бекону із багатим та всесвітньо відомим ароматом насиченої кави.