Кулінарні звички диктаторів

Сало для Кім Чен Іра та картопляне пюре для Гітлера — здавалось би, нічого дивного. Проте у диктаторів були свої гастрономічні забаганки та страхи.

Британські письменниці Вікторія Кларк і Мелісса Скотт вирішили розібратись у цьому і написали книгу “Обіди диктаторів”, яка, зрештою, підводить нас до питання: чи потрібно володіти певними особливостями характеру, щоб стати тираном або ж авторитарність приводить до появи цих самих особливостей характеру.

Адольф Гітлер, наприклад, дотримувався вегетаріанства — по ідеологічним причинам + він сподівався поправити здоров'я. Кажуть, що наприкінці війни він харчувався тільки картопляним пюре і бульйоном. Ніби-то нічого особливого, якщо б він не змушував 15 дегустаторів куштувати страви перед цим, і якщо через 45 хвилин після випробування ніхто не помирав, приймався за трапезу сам.

Гітлер за столом

Франсіско Масіас Нгема був першим президентом Екваторіальної Гвінеї. Він довів свою країну до економічної та політичної кризи. Можливо, причиною цього був чай — диктатор пив напій, приготований із паростків коноплі і кореню хінного дерева, який володіє властивостями, що приводять до галюцинацій та панічних настроїв.

Лідер Радянської Кореї Кім Чен Ір дуже дбав про свій імунітет та чоловічу силу. Позаяк його меню часто складалося із сала, супу із акулячих плавців та м'яса собаки, що ніби-то зміцнює здоров'я. Був у диктатора і пунктик щодо рису: на кухні працювала бригада жінок, яка сортувала кожне зернятко за кольором та розміром так, щоб на тарілці вони виглядмали максимально ідентично.

Італійський лідер Беніто Муссоліні був прихильником своєї національної кухні, а французьку, наприклад, вважав безкорисною. Так, на його столі можна було частіше всього зустріти салат із часнику, политого олією та лимонним соком. Обідати на самоті Муссоліні не любив, тому у домі було правило — збиратися за столом ще до приходу голови сім'ї.

Кім Чен Ір вибирає овочі

Іосиф Сталін не переносив запаху їжі, що готується — кажуть, через те, що його мати була кухаркою. Позаяк трапезу йому приносили у посуді із кришкою, накритою рушником. Сталін любив печену картоплю на обід, але ніхто ніколи не знав, коли він захоче обідати, тому до 12:00, до його можливого приїзду, у духовку ставили першу порцію. Якщо ватажок не приїжджав, картоплю викидали, а кожні 30-40 хвилин ставили запікати по-новому. Іноді на такий обід могло йти до 2 мішків картоплі на добу.

Своєрідні смаки були у президента Уганди Іді Аміна: за раз диктатор міг з'їсти близько 40 апельсинів, вважаючи їх “натуральною віагрою”. Перебуваючи у засланні у Саудівській Аравії, Амін був у захваті від піци у KFC, яку, згідно із британською традицією, любив запивати післяобіднім чаєм.

Румунський лідер Микола Чаушеску любив різноманітну кухню: від вегетаріанської до своєї національної. Їжу для диктатора перевіряли на наявність отрути, радіоактивних речовин та бактерій — його особистий інженер-хімік майор Попа скрізь супроводжував Чаушеску із міні-лабораторією. Стравами, які не влаштовували президента за смаком, він міг кидатись у інших, причому, навіть на офіційних прийомах.

Диктатор їсть

Читайте також про кулінарні традиції, що заслуговують уваги - http://harchi.info/blogs/san-ayt-j/kulinarni-tradyciyi-shcho-zaslugovuyut-uvagy.

А про те, як визначити характер людини за її улюбленим напоєм розкаже стаття - http://harchi.info/blogs/san-ayt-j/yak-vyznachyty-harakter-lyudyny-za-ulyublenym-napoyem.

Додати новий коментар
Зображення користувача Anonymous.