Продукти, за які проливалась кров

Як написали Ніл Гейман і Террі Пратчетт у своїй спільній книзі “Добрі наміри”: “Цивілізація знаходиться у 24 годинах та двох обідах від варварства”. Історія людства дійсно багата на епізоди, коли черговий спалах насилля виникав тільки через те, що хтось сидів на голодному пайку.

Багато вчених навіть говорять про те що війна сама по собі розвинулась тільки тоді, коли наші предки перейшли від полювання та збиральництва до сільського господарства, що сприяло росту населення та скороченню ресурсів. Взагалі, ресурсна концепція війни — одна з найпоширеніших. Якщо справа полягає у цьому, рано чи пізно з війною зіштовхується будь-яка нація, у якої є проблеми з продовольством. До вашої уваги декілька продуктів, які коли-небудь ставали причиною масштабних конфліктів.

Солодощі

Так званій Кондитерській війні (також відомій як Перша Франко-Мексиканська) передувало зростання напруженості у щойно народженій Мексиканській республіці, де за владу боролись різноманітні групи впливу. Нерідкими були вуличні сутички, і під час однієї з них була зруйнована пекарня одного відомого кондитера. Одне потягнулось за іншим, внаслідок чого французька влада вирішила принципово вимагати від мексиканського уряду 600 тисяч песо у якості компенсації збитків для бізнесмену, справа якого була знищена.

Король Франції Луї-Філіпп був до того часу уже ситий по горло невиплаченими мексиканськими боргами, а нові виявились хорошим приводом для війни. Він направив свій флот до мексиканських берегів та почав конфлікт, який затягнувся на 3 місяці з 1838 до 1839 року.

Солодощі

Рис

Друга світова війна у великій мірі вплинула на стабільність та економічне положення французького Індокитаю. Вона, а також колоніальна окупація та несприятливі погодні умови, стали головною причиною В'єтнамського голоду у 1945 році.

Поки у Південній Азії велась війна, у В'єтнамі за цей час накопичились деякі запаси рису, але бойові дії зробили надзвичайно складним завданням доставку їжі з одного регіону в інший. Поки японці та французи були зайняті воєнними діями, до голоду, який насувався, нікому не було діла. За цей час запаси врожаю просто-на-просто зіпсувалися.

Дефіцит найціннішого у регіоні зерна — рису — змусив багатьох в'єтнамських селян почати протестувати, що в кінцевому результаті привело до початку першої Індокитайської війни, яка тривала майже 8 років. Відповідно до поточних оцінок, під час голоду 1945 року загинули від 1 до 2 мільйонів китайців.

Рис

Одна єдина свиня

Досить часто причини тієї чи іншої війни здаються дрібницями, яким випало стати переломним моментом у терпінні однієї зі сторін. У випадку так званої Війни через свиню, що сталася у 1859 році між Британією та США на західному побережжі Північної Америки, такою причиною став один-єдиний вистріл, зроблений у звичайне порося.

Конфлікт відбувся в епоху розділу північноамериканського тихоокеанського побережжя між США та Великобританією, коли кордони уже були проведені, але залишались дрібні невраховані території, на кшталт невеликого острову Сан-Хуан, розташованого між сучасними Ванкувером і Сіетлом.

На цьому острові проживали американські фермери та працювали співробітники британської компанії. Порося одного з ірландців, що працювали на компанію, не в перший раз забрело на територію американського фермера, якому набридло терпіти безлад та шкоду на городі, яку робила ця свиня, і він просто її застрілив.

Домовитись про компенсацію сторонам не вдалося — американець пропонував 10 доларів, а ірландець хотів за вбите порося усі 100. У результаті ображений підданий королеви поскаржився у поліцію Британської Колумбії. Американець у відповідь на це одразу викликав на допомогу армію. Внаслідок чого ситуація дійшла до абсурду — врешті решт острів оточили 5 британських військових кораблів, а безпеку фермера охороняв 461 американський військовослужбовець.

Коли про конфлікт дізнались у керівництві обох країн, то там, очевидно, були у повному шоці. Питання у результаті вирішилося мирним шляхом — на рік територія перейшла під загальне керування, а потім була передана американській стороні. А ось що було з компенсацією за свиню — невідомо.

Порося

Хліб, зерно та борошно

Як основне джерело їжі для людини протягом віків, пшениця та інші зернові культури часто виявлялись у центрі серйозних конфліктів, коли їх запаси були виснажені або знаходились під загрозою знищення. Ще у Римській імперії зростаючий попит на зерно породжував соціальну нестабільність, яка, зазвичай, усувалась воєнним шляхом — Рим просто робив те, що у нього виходило краще всього — відбирав запаси зерна в інших держав, наприклад, у Єгипту. Боротьба за зернові ресурси тривала протягом усієї історії західної цивілізації.

Навесні 1775 року Францію (незадовго до революції) потрясли декілька повстань, які отримали загальну назву Борошняної війни. Причина протестів була у різкому підвищенні цін на борошно, до чого привів бідний врожай та нова державна політика в області торгівлі.

У 1917 році середня працююча російська жінка проводила близько 40 годин у тиждень у черзі за хлібом — непроста економічна та політична ситуація в країні посилилась участю країни у Першій світовій війні. У результаті невеликий виступ розлючених жінок одного разу переріс у 100-тисячне повстання, що закінчилось для країни двома революціями та громадянською війною.

Конфлікти навколо зерна та хлібу тривають і по сьогодні — мало хто знає, що саме у цьому полягала одна з головних причин Арабської весни. Річ у тім, що Єгипет, Алжир і Марокко є наймасштабнішими імпортерами зерна у світі. Багато експертів пояснюють розпочату у 2010 році у Тунісі хвилю протестів у першу чергу ростом цін на продовольство, а потім уже високим рівнем безробіття та величезною прірвою між багатими та бідними. Протести привели до падіння влади авторитарного лідера Зін Бен Алі, чиєю останньою дією перед відставкою став наказ про зниження цін на цукор, молоко і, звісно, хліб. Подвоєння цін на зерно за короткий проміжок часу стало одним з вирішальних факторів у протестах та їх наступному успіху.

Хліб і зерно

Сині краби

Після поділу Кореї на Північну та Південну залишились невирішеними деякі питання щодо морського кордону між двома ворогуючими державами. У відносини країн це вносить ше більше непорозуміння, оскільки останнім часом загострилась боротьба за морепродукти, які добуваються у прикордонній зоні. Особливо важливим це питання може бути для КНДР, яка періодично зіштовхується з голодом серед свого населення.

Особливу цінність серед добуваних у спірній зоні морепродуктів має синій краб — один з найбільш крупних ракоподібних у світі. Сутички через його промисел між представниками двох країн уже відбувались, до того ж не один раз.

Синій краб

Цукор та спеції

Якщо згадати про зв'язок їжі та американської боротьби за незалежність, то зазвичай на розум приходить “Бостонське чаєпиття” — знаменитий інцидент, коли розлючена політикою колоністів група американців перевернула британський корабель, навантажений чаєм. Однак у Європі на всі ці події дивились під зовсім іншим кутом — і для Старого Світу у цій війні вирішувалося питання зовсім інших цінних продуктів споживання — цукру та спецій.

З точки зору Європи американське повстання було лише одним з ланцюга подій у масштабному конфлікті між Британією та Францією, що боролися за багаті сільськогосподарськими товарами торгові шляхи з Ост- і Вест-Індії. І якщо у боротьбі за Північну Америку Британія програла США та Франції, то багата на цукор Ямайка залишилась за британцями, завдяки перемозі над французьким та іспанським флотом.

Спеції

Сіль

Сіль була причиною конфліктів між людьми з того самого моменту, як її почали споживати у їжу. Значення солі не тільки в тому, що вона робить навіть саму прісну їжу досить їстівною на смак, і навіть не стільки у вмісті незамінних для організму мінералів, що приймають участь в обміні речовин, а в іншому — досить довго соління продуктів харчування було одним з небагатьох способів зберігання їжі протягом тривалого часу. Окрім того, сіль відігравала важливу роль у медицині та допомагала людям підтримувати водний баланс. Позаяк, коли одна група людей (як правило — які знаходились при владі) обмежувала доступ до солі, нічим хорошим це не закінчувалось.

У 1482-84 роках трапилась так звана Соляна війна між силами герцога Феррари (господаря соляних шахт) та військами Папи Римського Сікстуса IV. У 1540 році відбулась ще одна Соляна війна, у якій мешканці Перуджії справедливо повстали проти нового податку на сіль, а протистояли їм знову папські війська, але на цей раз під керівництвом Папи Павла III.

У 1648 році аналогічний бунт відбувся у Москві, коли мешканці столиці повстали проти бояр та царя Олексія Михайловича після того, як ціни на сіль зросли у декілька разів. Причиною знову стала політика держави, що виражалась у підвищенні податків. 

Також, є приклад з не такого давнього минулого: соляний похід, здійснений індійськими борцями за незалежність під керівництвом Махатми Ганді у 1930 році. Індійці демонстративно пройшли 390 кілометрів до морського побережжя та почали випарювати сіль з води, показово ігноруючи колоніальний податок на виробництво. Так почався громадянський протест проти політики Великобританії, що закінчився незалежністю Індії. Це показує нам, що боротьба за продуктові ресурси не обов'язково повинна супроводжуватись кривавим побоїщем.

Сіль

А про кулінарні звички диктаторів читайте у статті - http://harchi.info/blogs/san-ayt-j/kulinarni-zvychky-dyktatoriv.

Додати новий коментар
Зображення користувача Anonymous.