Ми іноді лінуємося забігти за продуктами на вечерю у найближчий супермаркет під домом, а колись заради відвоювання двох пляшок молока та палиці ковбаси доводилось вистоювати кілометрову чергу та штурмувати гастроном з самого ранку. Дізнаємось, чому сметана нагадувала кефір, коли у Києві почали з'являтись перші екземпляри радянських супермаркетів і що у них продавали.
До 70-х років у Києві було більше дрібних магазинів, які спеціалізувались на чомусь одному: овочах-фруктах, бакалії, хлібі, м'ясі, рибі, молочних продуктах і так далі. А в 70-х почали активно з'являтись прародичі сучасних супермаркетів і ТРЦ — крупні гастрономи, універмаги і навіть універсами, де можна було брати продукти самим у кошик і розраховуватись на касі. Але дефіцит при цьому був відчутним: усе краще можна було дістати тільки по блату і через знайомих.
“В епоху дефіциту у вільному продажі знаходились, як правило, товари, що не користувались особливим попитом. Тому споживач ставав не тільки і не стільки покупцем, скільки діставалою, вибивалою, добувачем, і на додачу, трохи корупціонером (оскільки частенько “діставав” з переплатою)”, — пише Станіслав Сталік у книзі “Київ: конспект 70-х”.
Гастрономи, універмаги та універсами
Гастрономів — великих продуктових магазинів — відкривалось найбільше. Над креативними іменами для них особливо не думали і називали відповідно з районом, де вони були розташовані: “Лівобережний”, “Московський” (у Московському районі), “Першотравневий” (на Першотравневому масиві), “Жовтневий” (у Жовтневому районі), “Славутич” (на Русанівській набережній) і все в такому дусі. Часто для них виділяли перші поверхи старих жилих будівель, іноді всередині був ще й кафетерій. Працювали вони, зазвичай, з 8:00 до 20:00, з годиною перерви на обід. До кінця 70-х гастрономів різних масштабів і розмірів у столиці нараховувалось вже більше 500. До речі, скорочено їх називали “гастриками”.
Універмаги — так звані ТРЦ радянського зразку — у 1960-70-х з'явились у Московському (південь Києва), Дарницькому, Шевченківському, Ленінградському (сучасний Святошинський) та інших районах Києва. На той момент найбільш крупними з них був ЦУМ, у якому у 1960 році вперше одночасно з метро з'явились ескалатори, і універмаг “Україна” на площі Перемоги. Останній побудували у 1996 році: спочатку 4-поверхова будівля була розрахована на 450торгових місць, а поряд знаходилось двоповерхове каве. Вхід в універмаг і кафе об'єднали, а піднятися і спуститися з одного поверху на інший можна було на ескалаторі, що все ще було незвично для киян.
Універсами — великі магазини, що працюють за принципом самообслуговування, як зараз супермаркети — були призвані підвищити ефективність та збільшити швидкість обслуговування покупців. Перший такий універсам було відкрито у Києві у 1973 році на проспекті 50-річчя Жовтня, 6. Як згадують у виданні “Київ: архітектурно-історичний нарис”, на першому поверсі розташовувався головний торговий зал з відкритим викладенням товарів і 18 касами, а на другому поверсі — кафетерій, приміщення адміністративно-господарської частини та столова для обслуговуючого персоналу. Ще через пару років аналогічний універсам по схожому проекту побудували на проспекті Олександра Корнійчука (сучасний Оболонський проспект). Саме там вперше з'явились візочки для зручності покупців.
А на Львівській площі, 8 — зараз там знаходиться податкова адміністрація і магазини — у 1981 році виросла одна з перших радянських багатоповерхівок, Дім оптово-роздрібної торгівлі. Будівля складалась з двох частин: у 25-поверховій адмінчастині було Міністерство торгівлі, профільні фірми, обчислювальний центр та вузол зв'язку. А у 4-поверховому блоці розташовувались магазини, кафе, виставкові зали для ярмарків, конференц-зал. Тут був величезний салон-магазин одягу, а ще ресторан, столова та літнє кафе на даху. У той же час зробили капітальний ремонт та планування ЦУМу — головного універмагу міста.
Що продавали
Як згадує історик Станіслав Сталік, молочні продукти можна було купити можна було купити без особливих проблем. Молоко завозили у гастрономи з молокозаводів: постачали його у скляних пляшках. Стільки ж коштувала пачка дорогого морозива у шоколадній глазурі. Етикеток не було, а такі пляшки були і для кефіру, ряжанки та вершків, тому покупці розрізняли їх по кольору кришечки з фольги. Пусті пляшки здавали або обмінювали на новий товар з доплатою. Сметану продавали на розлив, а пізніше стали упаковувати та продавати порційно. У цей період з'явилась легендарна історія про записку, яку згадують і досі: у одному з гастрономів знайшли записку, залишену продавчинею своїй колезі: “Сметану не розводь, вона вже два рази розведена” А ось домашній сир та сирки були дефіцитними товарами.
З ковбас у вільному продажі була тільки несмачна “Ліверна” або дешева варена. Дорожчу варену ковбасу - “Лікарську”, “Любительську” або “Молочну” — доводилось уже пошукати у декількох магазинах, а найніжніша “Дитяча” була рідкістю. Копчену ковбасу можна було дістати тільки по блату — на прилавках її не було. Риба, як правило, продавалася замороженою, а хороший оселедець був дефіцитом. З рибних консервів без проблем можна було купити тільки “Кільку у томаті”.
Із солодощами справи були кращими — цукерки на вагу продавались вільно, як і шоколадні батончики, вафлі, зефір і навіть медальки у золотистій фользі.
А за коробкою цукерок і дефіцитним Київським тортом, який вже тоді вважався найкращим подарунком з Києва, доводилось побігати по спеціалізованим магазинам або навіть переплатити, діставши через знайомих по блату.
А які продукти слід купувати в Україні розкаже стаття - http://harchi.info/articles/made-ukraine-deshevi-ta-pozhyvni-produkty-ukrayiny.
Додайте свій коментар