На відгодівельному комплексі Wrangler, загубленому серед Високих рівнин Техаського виступу, тільки починало світати. Заворушилися всі 20 тисяч тонн м'яса. Люди, які обслуговують це місто рогів і копит, давно вже на ногах. З димарів кормового цеху підіймаються клубки пари, у проходах між рядами котяться вантажівки, наповнюючи 14 км бетонних корит обробленими парою кукурудзяними пластівцями. У переповнених загонах, ким кінця-краю не видно, великі рогаті голови витикаються через загорожі й занурюються у годівниці. Для більшості з 43 тис голів худоби, що тут утримуються, це лише черговий день, за який вони набирають майже кілограм чистої ваги у високоякісній “мармурові” яловичині. Але ближче до північної сатини комплексу на кількасот тварин чекає остання подорож. До обіду вони вже стають тушами, розрубаними навпіл і підвішеними на гаках.
М'ясо — це вбивство. М'ясо, а особливо яловичина — це нікотин і Hummer в одній упаковці. Заради тварин, заради нашого власного здоров'я, заради здоров'я планети ми повинні споживати його менше. М'ясо смачне. М'ясо поживне. Неспроста світовий попит росте як на дріжджах, і нам треба знайти спосіб виробляти його більше.
Коротше кажучи, м'ясо — яловичина зокрема — стало предметом запеклих суперечок. Критики виробництва яловичини в промислових масштабах кажуть, що воно розігріває наш клімат, спустошує землю, яка могла б годувати більше людей, забруднює та витрачає дорогоцінну воду. Не кажучи вже про те, що мільйони корів приречені на передчасну смерть і жалюгідне життя в неволі. Проте більшість із нас не дуже добре уявляє, звідки саме береться яловичина на нашому столі. Давайте на прикладі масштабного відгодівельного комплексу Wrangler біля містечка Тулія (штат Техас) спробуємо розібратися, чи можна американцям їсти стільки яловичини?
Wrangler та вісім інших відгодівельних комплексів на півночі Техасу та в Канзасі належать компанії Cactus Feeders. Щороку Cactus відправляє на забій мільйони голів худоби. “Якщо можна наїстися 150 г пісної яловичини, — каже виконавчий директор компанії, — то з однієї корови буде близько 1800 порцій.
Головний офіс компанії Cactus Feeders, яка зараз належить її ж працівникам, базується в Амарильйо. Її співзасновником був заводчик з Небраски Пол Енглер. Розповідають, що у 1960 році Енглер приїхав туди купувати худобу для відгодівельного комплексу в Небрасці й зрозумів, що ця місцевість чудово надається для відгодівлі. Тут багато худоби, а крім цього — ще й теплий і сухий клімат, де тварини ростуть швидше (через холод і грязюку вони втрачають енергію), і вдосталь зерна.
За наступні кілька десятиріч цей закуток штату Техас перетворився на всесвітню столицю м'ясного тваринництва. У 195 році Енглер заснував компанію Cactus Feeders і зробив з неї найбільше у світі відгодівельне підприємство (зараз — друге за величиною). Завдання своєї компанії Енглер бачив у тому, щоб зробити яловичину доступною за ціною всім. “Мій батько не знав нікого, кому б не смакувала яловичина, — каже нинішній директор компанії Майк Енглер. — Але він знав людей, яким вона була не по кишені”.
Проте від самого початку бізнес зіткнувся з труднощами. 1976 року споживання яловичини на душу населення у США сягнуло 41,5 кг на рік, але відтоді скоротилося більш ніж на 40%. Зрештою, середньостатистичний американець почав споживати 24,5 кг яловичини на рік — майже стільки ж, як століття тому. Натомість курятини люди почали їсти удвічі більше, ніж у 1976 році, і майже у 6 разів більше, ніж 100 років назад. Вона дешевша і вважається кориснішою для серцево-судинної системи. Зараз у США щороку забивають понад 8 млрд курчат-бройлерів (у той час, як худоби — 33 млн голів).
Приязний і скромний 63-річний Майк Енглер нічим не нагадує м'ясного магната. Коли його батько започаткував Cactus, Майк починав роботу над дисертацією з біохімії в Університеті Джона Гопкінса. Далі він проводив дослідження в Гарварді у Техаському університеті. Після 24 років, у 1993-му, він повернувся до Амарильйо. Це був важкий рік для м'ясного тваринництва. Четверо дітей померло і сотні людей захворіли, поївши у мережі ресторанів Jack in the Box гамбургерів, заражених особливо небезпечним штамом кишкової палички.
Тоді почалася паніка коров'ячого сказу: ніхто ще поки що не заразився через американську яловичину людським різновидом цієї хвороби, котра знищує мозок, але американці дізналися, що білок тваринного походження, який може переносити сказ, часто застосовувався у складі корму для худоби, доки управління з санітарного нагляду за якістю харчових продуктів і медикаментів США не заборонило його у 1997 році. Медіа почали злагоджено формувати картинку відгодівельних комплексів: вони жорстокі, огидні, справжнє штучне пекло, ну просто Лондон 14 століття. Майкл Поллан у своїй книжці “Дилема всеїдного” (The Omnivore's Dilemma) писав, що вони “переповнені, брудні й смердючі, з відкритими стічними канавами, багнюкою під ногами та задушливим повітрям, і якому висить пил”. Лише інтенсивне застосування антибіотиків не дозволяє поширюватися страшним хворобам.
Дефор Ріс зростав на невеличкій фермі на північ від Г'юстона. Його родина повністю забезпечувала себе продуктами, ще й продавала дещо. “Ми тримали корів, курей, кіз”, — розповідає він. Зараз йому здається, що він постійно рвав горох — його було кілька гектарів. За тим життям він зовсім не сумує.
Справа не в тому, як нагодувати світ, каже він. І не в тому, як підняти рівень життя, почавши хоча б з тих півтисячі людей, які працюють у компанії Cactus. Це все робиться з застосуванням технологій для підвищення продуктивності та зменшення відходів.
46 осіб працюють повний день на відгодівельному комплексі Wrangler, розповідає менеджер Волт Геррісон. Усього 7 людей потрібно для роботи на автоматичному млині, який тричі на день готує корм для 43 тис голів худоби, а це 680 тонн. Поряд з моніторами, які відстежують рух корму в автоматі (від твердих цілих зерен на вході до оброблених парою пластівців на виході) висить плакат “Крудо Cactus: ефективне перетворення енергії кормів у максимальне виробництво м'яса з мінімальними затратами”. Щоб відповідати цьому гаслу, потрібно за допомогою технологій догодити 43 тис коров'ячих шлунків.
Рубець — найбільша з 4 камер коров'ячого шлунку, “диво природи”, як каже Дефор. Це величезний бежевий міхур ємністю до 150л, наповнений рідиною. У животі тварини він заповнює більшу частину черевної порожнини зліва. Це гігантська бочка, де їжа перетравлюється ферментами, які виробляє складна екосистема мікробів, виділяючи леткі жирні кислоти — з них корова отримує енергію. На комплексі Wrangler рубець — це також і потужний двигун, який через недовгі інтервали часу обслуговує висококваліфікована команда механіків.
Мета — прокачати через рубець якомога більше енергії з тим, щоб тварина чимшвидше набирала вагу, але при цьому не захворіла. Жуйні можуть перетравлювати траву, а це здебільшого грубий корм. Але зерна кукурудзи, що складаються переважно з крохмалю, містять набагато більше енергії. На комплексі Wrangler лише 8% раціону на завершальній стадії відгодівлі становлять грубі корми — мелене сорго та кукурудзяна зелена маса. Решта — кукурудзяні пластівці (для легшого засвоєння крохмалю) і побічні продукти виробництва етанолу.
Окрім цього, корми обробляють двома антибіотиками. Монензин знищує ті бактерії в рубці, які відповідають за ферментацію волокон, але менше придатні для перетравлення зерна. Це дає можливість розмножуватися іншим бактеріям. Тилозин допомагає запобігти абсцесам печінки, які частіше трапляються в тварин, що споживають високоенергетичні корми.
Раціон з високим вмістом зерна також збільшує ризик ацидозу: в рубці накопичуються кислоти і проникають у кров, від чого тварина хворіє, а інколи навіть кульгавіє. Кожна тварина має індивідуальний ступінь сприйнятливості.
“Ось у чому проблема в нашій галузі, — каже Кендалл Карр, фахівець із відгодівлі компанії Cactus Feeders. — Усі тварини ріні. Ми не виробляємо залізяччя”.
Кормовози з GPS-навігацією розвозять точно відміряні дози кормів до кожного загону, і щоранку менеджер з відгодівлі Армандо Варгас коригує раціон із точністю до 100 грамів на голову, щоб тварини наїдалися, але не переїдали, і щоб корм не пропадав. Ковбої об'їжджають усі загони, вишукуючи тварин із запалим лівим боком (що означає — рубець не повний) або тих, які не тримають голову (ознака хвороби). Близько 6,5% тварин на відгодівельних майданчиках рано чи пізно захворює, каже ветеринар компанії Cactus Картер Кінг. Як правило, на респіраторні інфекції. Десь 1% гине до досягнення забійної ваги (зазвичай 550-650 кг).
Без фармакології відгодівельна галузь не змогла б працювати. Кожній тварині, яка потрапляє на Wrangler, вколюють 2 стероїдні гормони для нарощення м'язової маси: етрадіол (різновид естрогену) і синтетичний гормон тренболон ацетат. Дефор каже, що ці препарати економлять кормів приблизно на $100 на голову — чимала сума, враховуючи традиційно низьку маржу прибутку в цій галузі. В нарешті, в останні 3 тижні життя худоба на комплексі Wrangler отримує бета-агоністи. Найефективніший з них, зилпатерол, дає змогу набрати ще 14 кг м'яса без жиру.
У 2013 році США виробили майже стільки ж яловичини, як у 1976 році: близько 12 млн тонн. При цьому було забито на 10 млн голів великої рогатої худоби менше, а стадо було менше майже на 40 млн голів. Середня корова дає зараз на 23% більше м'яса, ніж у 1976 році. Для Cactus Feeders це історія технологічного успіху, і виробникам м'яса потрібно буде поширювати цей успіх зі зростанням глобального попиту.
На відгодівельному комплексі Wrangler працюють компетентні й віддані своїй роботі люди. Вони намагаються бути добрими до худоби. Загони заповнені, але не напхані вщент: на кожну тварину припадає 15-20 метрів квадратних, а позаяк корови завжди збираються в купу, місця залишається багато.
Чи не шкодять довкіллю такі відгодівельні майданчики? Це надто багатогранне питання, щоб на нього знайшлась легка відповідь. Зараз,коли дедалі більше занепокоєння викликає опірність людського організму до антибіотиків, Управління санітарного нагляду за якістю харчових продуктів і медикаментів запровадило факультативні обмеження на застосування антимікробних препаратів у відгодівлі худоби. Утім, ці обмеження не дуже вплинуть на роботу комплексу Wrangler, позаяк тутешні антибіотики або не застосовуються для лікування людини (монензин), або призначаються у ветеринарії для профілактики захворювань (тилозин). Гормони та бета-агоністи, які використовуються на комплексі, не вважаються (принаймні в Управлінні з санітарного нагляду за якістю харчових продуктів і медикаментів) шкідливими для здоров'я людини. Але ще не відомо, які наслідки потрапляння цих речовин довкілля через екскременти тварин.
Питання, яке найбільше непокоїть Дефора, — це вода. Фермери Техаського виступу, які постачають кукурудзу та інші культури на відгодівельні майданчики, виснажують водоносний горизонт Огаллала: такими темпами до кінця цього сторіччя його може бути вичерпано. Але техаські відгодівельні підприємства давно вже не обходяться лише місцевими запасами зерна. Велика частина кукурудзи тепер постачається з “кукурудзяного поясу” — Середнього Заходу. Найбільша з усіх головоломка — глобальна: як нам задовольнити попит на м'ясо і ще при цьому зберігати біорозмаїття та боротися зі змінами клімату? Зараз поширений аргумент, що люди в розвинутих країнах повинні загалом менше м'яса, а також курятину замість яловичини, а якщо все-таки яловичину, то тільки з худоби, яка утримується на пасовищах. Але я сумніваюся, що вирішення настільки просте.
Почнімо з того, що воно ігнорує захист тварин. Провівши тиждень на комплексі Wrangler, я ще потім відвідав сучасну птахоферму в штаті Меріленд . На фермі було чисто, і власники здавалися людьми з найкращими намірами. Але підлогу тьмяно освітленого пташника завдовжки 150 метрів (одного з 6 на цій фермі) щільно вкривали 39 тис білих курей спеціальної м'ясної породи, які досягають зрілості всього за 7 тижнів. Якщо ви вживаєте м'ясо, але хочете зменшити страждання тварин, то краще їжте яловичину.
Але чи допомогли б американці прогодувати світ, якби самі їли менше яловичини? Ще після 1971 року, коли вийшла книжка “Дієта для маленької планети” (Diet for a Small Planet), став популярним аргумент, що згодовувати зерно худобі — це марнотратство, адже з розрахунку на кілограм ваги худоба споживає його вчетверо більше, ніж птиця. У США частка фуражного зерна для всіх тварин з тодішньої позначки 81% впала до нинішніх 42%, при тому що врожайність різко зросла і дедалі більше зерна переробляється на етанол. Зараз на етанол іде 36% доступного зерна, тоді як на корм великій рогатій худобі — лише близько 10%. Проте можна припустити, що якби американці споживали менше м'яса, то більше зерна стало б доступним для голодного населення в бідних країнах.
Немає жодних свідчень, що в сучасному світі таке можливо. За допомогою економічної моделі світової продовольчої системи вчені Міжнародного інституту досліджень продовольчої політики (IFPRI) у Вашингтоні спрогнозували, що було б, якби весь розвинений світ наполовину зменшив споживання усіх видів м'яса. “Вплив на продовольчу безпеку в країнах, що розвиваються, був би мінімальним”, — каже Марк Розгрант з IFPRI. Ціни на кукурудзу і сорго знизилися б, що трішки допомогло би Африці, але у світі основні харчові злаки — це пшениця і рис. Якщо американці поснуть їсти менше яловичини, виробники кукурудзи з Айови все одно не експортуватимуть до Африки та Азії пшеницю і рис.
Так само сумнівно виглядає теза про те, ніби обмеження споживання яловичини в США може значно вплинути на глобальне потепління. У минулорічному дослідженні Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН (FAO) доведено, що виробництво яловичини відповідає за 6% усіх світових викидів парникових газів. Але якби світ повністю відмовився від яловичини, викиди зменшилися б менше, ніж на 6%, адже понад третина з них припадає на добрива та паливо, які використовуються для вирощування і транспортування фуражного зерна. Фермери-виробники продовжували б сіяти й жати — зрештою, їм потрібно нагодувати голодний світ.
Якби вся худоба в Америці щезла взагалі, можна було би з певністю розраховувати на зменшення викидів приблизно на 2%: саме стільки тварини виділяють у вигляді відрижки метану та посліду, з якого виділяється метан і закис азоту. Люди вже одного разу скоротили таким чином викиди, у дуже прикрий спосіб. За оцінкою професора Александра Хрістова з Університету штату Пенсільванія, 50-мільйонні стада бізонів, які паслися на просторах Північної Америки до появи там поселенців, викидали більше метану, ніж уся велика рогата худоба нині.
Відгодівельні комплекси, хоч і використовують фармацевтичні препарати, але заощаджують землю і знижують викиди парникових газів. При виробництві яловичини, за даними FAO, викиди газів, з розрахунку на кг ваги, більш ніж удвічі перевищують викиди в Північній Америці, тому що більше худоби утримується пасовищним методом, а фермери вирубують тропічні ліси під пасовища і поля для вирощування кормів. В умовах загострення проблеми з забезпеченням глобального попиту на м'ясо “стійлове утримання, безперечно, краще за пасовищне, — вважає експерт із продовольства при Всесвітньому фонді дикої природи Джейсон Клей. — Ми мусимо йти шляхом інтенсифікації та виробляти більше з меншими затратами”.
Навіть прибічники пасовищного утримання худоби визнають, що воно не може забезпечити потреби США в м'ясі, не кажучи вже про глобальний попит, який постійно зростає. “Не вийде, — каже Мак Грейвс, колишній генеральний директор компанії Panorama Meats — постачальника мережі супермаркетів органічних продуктів Whole Foods Market на заході США. — Попит зростатиме й далі. Худобу доведеться вирощувати якомога ефективніше, а пасовищне утримання в цьому поступається стійловому”.
Проте економічна ефективність — не єдиний критерій, за словами Грейвса. У світі пасовища займають великі площі, непридатні для землеробства. За правильної організації випасання воно може збагачувати ґрунт і робити землю родючішою — тобто те, що колись для прерії робили бізони. У Нью-Мексико та Колорадо деякі виробники яловичини практикують пасовищне утримання великої рогатої худоби за методом “керованого випасу”. Замість того, щоб випускати худобу на величезне пасовище протягом цілого року, ці фермери тримають її на компактній ділянці, огородженій так званими електропастухами, і переносять огорожу кожні кілька днів, щоб трава мала час відновитися.
Ідеолог цього руху — вчений із Зімбабве Аллан Сейворі, який стверджує, що керований випас може вилучати величезну кількість двоокису вуглецю з атмосфери. Заява суперечлива, але ті фермери, які це практикують, одностайно клянуться, що керований випас змінив їхні пасовища. Таке виробництво м'яса не настільки економічно ефективне, як на відгодівельних майданчиках, але за деякими показниками екологічно чистіше. Вони не додають при годуванні фармацевтичних препаратів. Не отримують поживних речовин у вигляді кукурудзи з перенасиченої добривами землі штату Айова, не везуть їх довжелезними залізничними ешелонами за півтори тисячі кілометрів і не роблять з них у Техасі куп гною. Натомість їхня худоба створює і зберігає ландшафт.
Картер Кінг, ветеринар з комплексу Wrangler, на запитання, що він відчуває відправляючи на забій тих тварин, яких доглядав, відповідає: “Знаєш що, щоразу, коли я на трасі обганяю вантажівку з худобою, я про себе кажу “дякую” — дякую вам, корівки, що годуєте нашу країну”.
На м'ясопереробному комбінаті Caviness Beef Packers у Герефорді (Техас) забивають по 1800 голів худоби щодня. Спочатку тварин оглушують ударом в лоб зі спеціального пістолета, тоді підвішують за задні ратиці, і різник вбиває їх, перерізаючи сонну артерію та яремну вену. Можливо, думка про аморальність поїдання тварин виглядає привабливо, і можливо як вид ми колись перестанемо це робити — але важко узгодити це з нашою еволюційною історією мисливців. До речі, тварини на заводі Кевінесса та інших подібних забійних цехах, помирають швидше і зазнають менше жаху і болю, ніж здобич багатьох мисливців на полюванні.
Немає сумніву, що більшості американцям та й іншим людям на Землі не зашкодить трохи обмежити споживання яловичини. Але наукою достовірно не доведено, наскільки це допоможе нам або планеті.
А чи можуть поля Африки нагодувати світ читайте у статті - https://harchi.info/articles/chy-mozhut-polya-afryky-nagoduvaty-svit.
Додайте свій коментар