При словах “божоле нуво” одні плюються, інші біжать купувати квиток на спеціальну вечерю — так відбувається не перший рік. Що таке божоле, і хто правий, давайте дізнаємось.
У третій четвер листопада на головній площі Ліону п'яних людей не злічити. В усьому винне божоле нуво. У місцевих-то, зрозуміло, є причини випити на площі: усе -таки раніше у цю пору закінчували збір урожаю. Що святкує весь інший світ, що каже “божоле нуво прибуло”, незрозуміло.
Якщо зібрати усі найжахливіші штампи щодо Франції — серед них обов'язково виявиться третій четвер. Життя усіх винних комьюніті світу, здається, половину своєї енергії черпає з ненависті до божоле нуво. Виномани відносяться до нього, як мешканці Гогвортсу до Волан-де-Морта, тобто вживають скорочення “б-ле” замість слова “божоле” на письмі, а в усному мовленні намагаються не вимовляти словосполучення взагалі — кажуть “Ну ви зрозуміли, про що я”, підморгують, роблять страшне обличчя, але все рівно тримаються до останнього. Їм соромно.
У цьому вині немає нічого поганого — воно швидко б'є в голову, веселить, п'ється легко та багато, а тому гарантує головний біль. Загалом це просто молоде вино, як і всяке молоде вино, має суто локальне значення, і досить нерозумно оцінювати його з позицій “ сто балів по Паркеру”. Швидко зброджене (5-6 тижнів), божоле нуво завжди робилось заради того, щоб було чим відсвяткувати завершення річного циклу сільгоспробіт, а заодно, щоб було що випити і взимку. Нормальне — тобто витримане у бочках — вино буде готове тільки навесні — потрібно ж чимось розважитись. Таке відбувається скрізь — у будь-якому винному регіоні є щось, що робиться нашвидкуруч для того, щоб бути швидко випитим у найближчі холоди. Варто повторити, проблема тут не в вині, а в самому регіоні.
Розклад долі вин з області Божоле виглядає наступним чином. Божоле — це номінально Бургундія. Бургундія — це винна Мекка, тут роблять найдорожчі вина світу. Але до Божоле це не відноситься: область лежить у самому низу регіону, має інакший клімат та ґрунт, і вирощують тут не благородне піно нуар та шардоне, а простий гаме, стійкий до захворювань та безпроблемний у догляді. Ось тільки вино з нього виходить блідим та невиразним, якщо робити його як звичайно, просто настоюючи на меззі. А ось якщо закрити гаме у посудині типу каструлі з гвинтовою кришкою, то виноградини почнуть лускатись з виділенням вуглекислоти, сік буде бродити по-справжньому, і гаме видасть вино брутальне, алкогольне, з запахами погано провітрюваного фруктового складу, що йде не ура зі всяким локальним гастрономічним трешом.
У результаті виходить ось що: насправді Божоле — зовсім не Бургундія, а швидше її ганьба. Поки не прийшла глобалізація, область чудово забезпечувала потреби ближніх бістро Ліону. Потім акценти почали змінюватись, і виробникам молодого вина, які чудово жили досі, прийшлось шукати нові ринки. Ось тут і знадобилось звичайне регіональне свято молодого вина. Спочатку воно було перенесене з 11 листопада на 15, тому що день місцевого святого, Мартіна, співпав з днем пам'яті жертв Першої світової, а потім — на третій четвер листопада.
Оскільки справа була була у 70-ті, продавати свято було просто — відмова від всього індустріалізованого ще не прийняла настільки запущені та заплутані форми, як тепер, і люди наївно раділи будь-якому селянському артефакту, незважаючи на якість продукту. У 80-ті більше за всіх відривались після божоле американці та японці, яким ідею виявилось впарити простіше всього. Але це був зовсім інший час — винний бум, на хвилі котрого основна частина людства почала відрізняти столові вина віл гран крю, був ще в силі. У 90-ті було інакше — примітивний гедонізм як тренд відійшов у минуле, і божоле довелось конкурувати з дешевими синтетичними наркотиками на старих ринках та вражати уяву неосвічених неофітів на нових на кшталт нашого. А зараз страви і взагалі погані — попередній винний бум закінчився, новий ще не почався, а якщо почнеться, то божоле нуво до нього точно не матиме жодного відношення.
У результаті сьогодні у світовому масштабі ми маємо те, що маємо: божоле нуво — одноразова розвага для тих, кому лінь. Французи ж, здається, самі не раді, що придумали свято саме з такого досить дивного приводу. Винороби з Божоле так точно, за виключенням тих, для кого продаж божоле нуво — це основний заробіток, для Жоржа Дюбефа перш за все, компанія котрого і відповідальна за те, що відбувалась, більше за інших. Так, цим людям вдалося успішно продати свою ідею, а не найбільш бездарну, і все це мало великий світовий резонанс. Дехто Алан Парсонс навіть склав у ті часи пісню, яку так і назвав — “Божоле”: “Beaujolais and I go crazy / Beaujolais I can't explain / But it helps me to forget the past and ease the pain”.
З тих пір пройшло майже 40 років, і концепт “вина-яким-прикольно-напитись-раз-у-рік” уже не такий заманливий, точніше не заманливий взагалі. Найтрагічніше у цій ситуації, що через приставку “нуво” дістається звичайному божоле, зробленому як справжнє вино. Так, як не дивно, сорт гаме може бути серйозним, і, щоб зрозуміти це, достатньо знайти щось пристойне не просто з Божоле, а з якихось більш чітко прописаних на етикетці його селищ: з Мулен-а-Ван, наприклад, або з Моргону, також можна пошукати надпис Cru Beaujolais.
А про те, що таке хауйсвайн у ресторанах, читайте у статті - http://harchi.info/blogs/san-ayt-j/shcho-take-biodynamichne-organichne-ta-pryrodne-vyno.
Додайте свій коментар