Яким має бути мерло

Мерло прийнято вважати сортом м'яким, округлим та жіночним. Таким він насправді і є. У цьому і його сила, і його слабкість.

Частина бордоського бленду

Найголовніше, що потрібно знати про мерло: разом із сортами каберне совіньйон та каберне фран (у незначних об'ємах) цей сорт становить так званий бордоський бленд — мабуть, найвідоміше червоне вино у світі, деяких загальноприйнятий еталон уявлення про баланс у вині, де агресивність та потенції (що буде після декількох років витримки, коли пом'якшені бочкою таніни відійдуть на задній план та перестануть нестерпно зводити рот оскомою) каберне зрівноважуються м'якістю мерло.

Будує ідеальні зв'язки

З іншого боку, сказати, що мерло є м'яким та безхарактерним, не можна ніяк. Просто мерло — такий сорт, усі гострі кути якого, в принципі, згладжені. Він може бути поганим — водянистим, несвіже-фруктовим, з букетом, що нагадує бабусине варення позаминулого врожаю, яке забродило. Або хорошим — дійсно потужним, максимально насиченим ароматами та смаками, що здатне прожити роки у пляшці. Але різким він буде навряд. Цим і пояснюється його популярність у блендах: він пов'язує навіть те, що пов'язати разом буває досить важко.

Країни

Мерло — найбільш вирощуваний сорт у Бордо, найбільш вирощуваний сорт у Франції, але насправді його можна знайти майже скрізь, де роблять вино: від Румунії до Південної Африки. І частіше всього світ він бачить саме у блендах з іншими сортами. Зрештою, і в соло-програмі мерло здатний на подвиги — та ще й які! Chateau Petrus, ікона стилю, уособлення усіх вин правого берега Бордо (це там, де Помроль та Сент-Емільйон) — одне із найдорожчих. Це майже чисте мерло, частка каберне франа у цьому бленді з року в рік прямує до мінімуму. Найбільш знамениті мерло, окрім бордоських, походять також з Італії (Маремма, прибережна частина Тоскани, а також Венето), Швейцарії (незаслужено дорого), Каліфорнії, Чилі, Австралії та Нової Зеландії. І якщо це чисті мерло у сольному варіанті, то, як правило, виноробу доводиться сильно постаратись, щоб виявити приховану силу сорту.

Особливості аромату

Стосовно букету мерло часто підставляють слово “спокусливий”. Відчуття стиглості, шовковистості післясмаку — дійсно один з головних його козирів. Іноді ця стиглість перетворюється у надмірність, щось на кшталт декольте на межі пристойності при хорошому розмірі. Черешня, слива, ожина, малина — це домінанти букету, але якщо б ними справа і закінчувалась, усе підприємство не мало б сенсу. Мерло також має яскраві аромати трюфелю, перцю, лакриці, кориці та інших спецій, квітів, м'яти, пряних трав. У процесі витримки, при контакті з дубової бочки, у мерло з'являються аромати кедрового х'юмідору та сигар, кави, шоколаду, старої шкіри.

З їжею

Що ж до гастрономічних поєднань, то тут уже згадані шовковистість смаку та здатність згладжувати гострі кути робить мерло універсальним. М'ясо — так, у тому числі з грилю. Паста у найскладніших варіаціях, включаючи артишоки — будь ласка. Салати — так. Птиця — так. Дичина — смачно, зокрема перната. Багато східних спецій — легко. Риба? Хіба що тунець.

Мерло здатне сподобатись усім 

А тепер спробуємо підвести підсумки. Мерло є тим рідкісним сортом, який здатний сподобатись усім. Чому? Тому що, насправді, у плані кислотності, фруктовості, насиченості та інших характеристик, за якими ми ділимо вина одного сорту на “подобається”/”не подобається”, мерло є чимось максимально усередненим і безликим, здатним, зрештою, перетворитись на вино практично ідеальне. А це вже залежить від майстерності винороба та місця, де воно було зроблене.

А яким має бути грюнер вельтлінер читайте у статті - https://harchi.info/blogs/san-ayt-j/yakym-maye-buty-gryuner-veltliner.