Бджільництво – досить перспективна галузь сільського господарства, пов’язана з багатьма іншими, оскільки чинить вплив на процес запилення рослин і на урожайність у цілому. Саме тому бджільництво відіграє значну роль в економіці багатьох країн.
Десять країн-лідерів по виробництву й експорту меду у світі: Китай, США, Аргентина, Туреччина, Україна, Мексика, Росія, Індія, Ефіопія, Іспанія. Втім, у більшості з цих країн промислове виробництво не є достатньо налагодженим.
Для багатьох не дуже розвинених країн, на економіку яких значною мірою впливає аграрна промисловість, бджільництво є шансом боротьби з бідністю. Рівень життя в деяких з них значно виріс за останні десятиліття. Бджільництво відіграло в цьому не останню роль. При цьому майже у всіх подібних випадках помітна зацікавленість держави у розвитку галузі, її внесок у ріст економіки. Перш за все тут потрібно назвати окремі країни Латинської Америки. Маючи значну медоносну базу, доволі сприятливий стан екології й відповідно не дуже розвинуте промислове виробництво, їм вдалось за відносно короткий час після проведення необхідних реформ і значного фінансування галузі досягти помітних результатів, повернути вкладені кошти й підняти рівень життя населення. Як правило, ці країни спеціалізуються на виробництві екологічно чистих продуктів бджільництва. Першою країною, окремі господарства якої отримали сертифікат щодо підтвердження виготовлення ними екологічно чистого меду, стала Нікарагуа. Але основними експортерами меду в цій частині світу стали Мексика, Аргентина і Бразилія. Можна відзначити державне фінансування галузі для створення власних лабораторій з контролю якості продуктів бджільництва та надання пільгових кредитів пасічникам. Окремим пунктом можна згадати, що ці країни для підвищення продуктивності змінили вид бджіл. Африканські медоносні бджоли виявилися більш продуктивними, абсолютно стійкими до кліща, при цьому відзначились неконтрольованою агресією. І все ж частині пасічників, котрі вплинули на розвиток галузі, вдалося пристосуватися до цього страшного виду. Ще однією з країн, яку слід згадати, є Куба, де створено багато умов для розвитку бджільництва, заборонено вирощувати геномодифіковані продукти й користуватися багатьма хімічними препаратами для лікування бджіл.
Іншою частиною світу, країни якої теж значно зацікавлені у розвитку бджільництва на своїй території, є Далекий Схід. Китай є лідером з експортування меду у всьому світі. Низька оплата праці і велика кількість робочих рук у цій країні привели до можливості виробництва значної кількості меду невисокої собівартості, щоправда, й не дуже високої якості - на це впливає і те, що держава мало чим забезпечує галузь. Також вони спеціалізуються на підробках, зокрема, виготовляють натуральний алтайський мед, набагато дешевший, ніж у Росії. Невисока якість меду також і в Індії, під час перевірки в ЄС у ньому були виявлені залишки пестицидів і солей важких металів. Китай традиційно відправляє свій товар контрабандою через Індію й Пакистан, час від часу міжнародні експерти намагаються відстежити дане явище. В іншій ситуації знаходиться В’єтнам, де внаслідок проведених державою реформ щодо розвитку бджільництва і контролю якості продукції значно збільшився експорт меду, зокрема в США та країни ЄС.
У багатьох країнах Африки значна частина населення зайнята в аграрному секторі, зокрема у бджільництві, просто через те, що більше в них немає вибору можливості самореалізації. Окремо слід відзначити Ефіопію – це країна, якій дозволено продавати мед країнам ЄС. Продукція виходить екологічно чистою, значну роль у цьому відіграє те, що в них, як і в багатьох інших країнах Африки, немає грошей на отрутохімікати, щоб обробляти поля. Своїх лабораторій з контролю якості в них немає, тому контроль якості їхнього меду проводять у Німеччині. Влада Ефіопії неодноразово робила спроби модернізації галузі, але поки що не дуже успішні.
Також необхідно зазначити, що бджільництвом вигідніше займатися в країнах, економіка яких є не дуже розвиненою. Очевидно, тут відіграє роль співвідношення вартості меду щодо курсу долара й курсу валюти в їхній державі - простіше кажучи, що можна придбати в даній країні за гроші, отримані внаслідок продажу певної кількості меду. Саме тому пасічникові країни з не дуже розвиненою економікою достатньо утримувати 150-200 вуликів, щоб прогодувати свою сім’ю, в той час як у США, Канаді, країнах ЄС і Австралії мінімальна їх кількість становить біля 500. При цьому, значну частину прибутків вони отримують з контрактів щодо запилення плантацій. Тим не менш, ці труднощі повністю компенсуються тим, що країни з високим рівнем економіки мають можливість значною мірою фінансувати галузь, у деяких з них бджільництво існує майже виключно за рахунок підтримки з боку держави. У розвинених країнах основною метою підтримки даної галузі є забезпечення запилення рослин, отримання меду і продуктів бджільництва вже на другому місці. У частині з них розвиток даної галузі перебуває на високому рівні, пасічник, який тільки розпочинає свою діяльність, отримує від держави все необхідне обладнання. Податкова система для аграрного сектору є мінімальною, виготовлення окремих продуктів на основі меду не потребує ліцензії, тому окремі пасіки, крім безпосередньо розведення бджіл і отримання меду, задіяні ще й в сфері харчової промисловості.
Значно важче країнам, розміщеним на пострадянському просторі. Після розпаду СРСР економіка кожної з них виявилась залишеною сама на себе. У деяких країнах, таких як Азербайджан чи Узбекистан, представники влади, вирішивши скористатись досвідом розвинених країн і враховуючи значний потенціал галузі бджільництва в своїй державі, зробили перші кроки щодо розвитку в цій сфері, зокрема зменшили оподаткування. В цілому в більшості країн немає лабораторій з контролю якості і грошей на те, щоб їх побудувати, як і особливого бажання з боку держави втрутитись для покращення економіки галузі. Також відіграє роль забруднення навколишнього середовища отрутохімікатами, на які, як не дивно, грошей не шкода. Окремо хотілось би відзначити деякі аспекти розвитку бджільництва в Білорусі. Зрозумівши, що допомоги від держави можна не дочекатися, пасічники цієї країни почали об’єднуватися в кооперативи з метою покращення прибутковості своєї справи. Це дало можливість оренди приміщень і відкриття магазинів продуктів бджільництва за спільні кошти, а також придбання необхідного обладнання гуртом за меншу ціну. В України є значний потенціал розвитку бджільництва, але у поєднанні з проблемами галузі, притаманними майже всім пострадянським країнам.
Світовий досвід показує, що стан бджільництва в країні безпосередньо залежить від ступеня зацікавленості держави у розвитку галузі. Окремі випадки, коли держава ніяк не фінансує бджільництво, але воно успішно розвивається, свідчать про зацікавленість значної частини громадян у розвитку галузі як основного або додаткового джерела їхніх доходів.
Додайте свій коментар