Бджільництво – одна з галузей сільського господарства, яка існує в Україні фактично без підтримки держави. Вона могла б бути безвідходною, але для цього в Україні немає всіх передумов.
Загалом у нашій країні вигідно займатися бджільництвом. Основна причина полягає в тому, що пасічникам України достатньо утримувати 150-200 вуликів, щоб повністю матеріально забезпечити свою сім’ю, тоді як за кордоном у розвинених країнах для цього потрібно 400-500 вуликів. Ця особливість і те, що в нашій країні приховати доходи дещо легше, компенсується тим, що допомоги людям, задіяним у галузі, в принуципі чекати немає звідки.
Україна займає п’яте місце у світі по виробництву та експортуванню меду. Через велику кількість дрібних виробників у магазинах реалізується близько 5% об’єму всього цього продукту. Більшість пасічників – любителі, основна частина з яких утримує до 25 вуликів і займається реалізацією меду переважно в колі знайомих, але є й великі пасіки більше 100 вуликів, що являють собою сімейний бізнес.
Діяльність пасічників в Україні регулюється законом «Про бджільництво» № 1492 від 22.02.2000 р (зі змінами). Згідно з ним на кожну пасіку видається ветеринарно-санітарний паспорт.
Окремим пунктом передбачається державна підтримка галузі - у всякому разі, вказується, що таке можливо. Тим не менше пасічники змушені наодинці вирішувати більшу частину своїх проблем. Взяти до уваги навіть питання збуту – конкуренція на ринку меду є значною, а продавати його гуртом часто буває невигідно. Експорт меду здійснюється переважно в США, Німеччину та Польщу. Основною проблемою є те, що в цих країнах серйозні вимоги до якості, а український мед в результаті обробки полів хімікатами, які давно заборонені в розвинених країнах світу, не завжди відповідає цим стандартам. В Україні більше 50 гуртових фірм, які займаються закупівлею меду гуртом та мають сертифікат з його фасування. Але великі кошти вкладаються в перевірку якості продукту та обладнання для його гомогенізації. Ще має значення конкуренція інших держав у цій сфері. Як наслідок – закупівельна ціна гуртових фірм є невисокою.
З цієї причини мед реалізується переважно без посередників. Деякі пасічники виробляють медовуху – продукт бродіння меду. Її виробництво та продаж поза законом, тому що великі компанії її не виготовляють, а пасічники й медові підприємства не можуть оплатити вартість ліцензії. Для порівняння – виготовлення пасічниками Франції слабоалкогольних спиртних напоїв на основі меду не потребує ліцензії.
Інша проблема пов’язана з попередньою – згідно закону про бджільництво сільські господарства повинні попереджати пасічників за кілька днів про обробку поля пестицидами. В іншому випадку їх дії можна оскаржувати в судовому порядку, теоретично можливим є виграти справу. На практиці такий поворот подій практично нереальний. Пасічнику майже ніколи не вдається добитись позитивного судового рішення у відносинах з господарством-власником оброблюваних площ. Тому потрібно домовлятися і узгоджувати з керівником господарства час обробки та термін дії препарату. На основі цих даних приймається рішення про вивезення пасіки на безпечну відстань або ізоляцію бджіл у вулику. Препарати, які є нетоксичними для бджіл і джмелів, коштують у декілька разів дорожче. З іншого боку, якщо культура оброблена препаратами, нешкідливими для бджіл, урожайність підвищується, тому що вони більш охоче збиратимуть там нектар.
Підвіз вуликів до квітучих рослин здійснюється так само за згодою власника поля, ні про яку оплату за запилення рослин, як за кордоном, не йдеться.
І ще – як правило, українські пасічники збувають тільки мед, залишивши поза увагою інші елементи бджолопродукції – прополіс, пилок, маточне молочко, бджолина отрута, трутневий гомогенізат. Усе це коштує на ринку набагато дорожче за мед, просто знайти покупця важче, а також більшість пасік є для цього занадто маленькими. Наприклад, щоб мати можливість продавати бджолину отруту, потрібно мати пасіку не менше ніж з 200 вуликів. До того ж на ринку меду час від часу виникають проблеми з реалізацією, пов’язані з тим, що ціни на мед знижують пасічники з інших областей, коли приїжджають зі своїм товаром, і тоді виникає значна конкуренція.
Можна звернути увагу на досвід Білорусі. Пасічники в цій країні давно почали об’єднуватися в кооперативи для того, щоб підвищити свої доходи. Таким чином виникає можливість відкрити крамничку за спільні кошти, збувати не тільки мед, а й інші продукти бджільництва, оскільки вуликів у цілому буде більше. Членам кооперативу легше вивчити попит і знайти споживача. Тим не менше людям не завжди легко згуртуватися навіть у власних інтересах. Буває, що пасічники об’єднуються для кочування, вивозять вулики всі разом на поле або в ліс і залишаються по черзі їх стерегти.
При розумному підході можна було б не лише збувати бджолопродукцію, а й створювати оздоровчі комплекси на основі апітерапії. Подібна справа вимагає залучення значних коштів і фахівців, що спеціалізуються у цій галузі. Для цього потрібні люди, що хотіли б зайнятись такого роду бізнесом і вкласти гроші в дану справу. Лікарі зараз мало призначають апітерапію. Також зручно було б тримати пасіку поруч з плантацією лікарської рослинної сировини або у складі фермерського господарства.
Існує Спілка пасічників України і ще декілька різних об’єднань, звучить красиво, але це некомерційні структури, роль яких – проведення семінарів, з’їздів пасічників і обговорення загальних питань. Не можна сказати, щоб таке спілкування є непотрібним, та все ж проблеми галузі вони вирішують незначною мірою. Потрібні кошти – членські, меценатські та спонсорські внески, і цією проблемою теж потрібно комусь займатися. При цьому час від часу виникають причини, через які не хочеться звертатися за фінансовою підтримкою до тієї чи іншої структури чи організації. У багатьох випадках представники структури висувають свої умови, за яких вони погоджуються допомогти, і такі умови не завжди є прийнятними.
Насправді пасічники мало що можуть вирішити в тих питаннях, де потрібен державний механізм впливу. Жоден кооператив не зміг би справитися з проблемою, яку потрібно вирішувати на державному рівні чи на рівні цілої області. Інакше настануть часи, коли Україні доведеться переймати досвід Ефіопії щодо розвитку галузі бджільництва.
Україна могла б частково перейти на органічне землеробство, щоб не обробляти поля хімікатами в такій кількості. Також для підвищення продуктивності на пасіках потрібно правильно налаштувати медоносний конвеєр. Це означає, що на полях, які знаходяться неподалік, повинні бути насадження рослин з різним періодом цвітіння, інакше пасічник повинен займатись кочуванням, прихопивши із собою бджіл. Окрім того, на території кожної області необхідно відвести ділянки для насадження медоносних кущів та дерев з подальшою забороною їх знищення та створити насіннєвий фонд різнотравних медоносних рослин. За приклад можна узяти роботу пасічників Польщі.
Незважаючи на значний потенціал розвитку галузі, в України є потреба у багатьох реформах, щоб мати можливість правильно зайняти свою нішу на ринку бджільництва.
Додайте свій коментар