У 1944 році 36 молодих чоловіків прийняли участь у "голодному” експерименті, який проводився доктором Анселем Кісом у місті Міннеаполіс, штат Міннесота.
Мета експерименту
Ансель Кіс завідував Лабораторією фізіологічною гігієни у Міннесотському університеті. У той час у Європі від голоду страждали мільйони людей, але у світі знайшлося дуже мало лікарів, які насправді змогли їм допомогти побороти наслідки виснаження після закінчення війни, оскільки на той момент практично була відсутня практично будь-яка наукова інформація щодо даної проблеми. Кіс запевнив вчених, що його дослідження принесе величезну користь - отримання практичних та ефективних методів реабілітації дозволить покращити здоров’я населення та встановити демократію у післявоєнній Європі.
Хід дослідження
План дослідження Анселя Кіса був досить простим: спочатку довести добровольців до стану, близького до виснаження, а після повернути їх до нормального режиму харчування.
Голодний експеримент, який повинен був тривати рік, Кіс розділив на 3 частини: перші три місяці - контрольний період (звичайний режим харчування, однаковий для всіх добровольців), наступні 6 місяців - голодування, останні 3 місяці - реабілітація.
Учасниками експерименту Кіса стали молоді люди, які не захотіли проходити військову службу з етичних або релігійних причин.
Асистенти Кіса підготували для цих молодих людей спеціальні брошури, на яких були зображені троє маленьких дітей, які сумно дивилися на порожні тарілки. Надпис знизу запитував: “Чи готові ви поголодувати заради того, щоб їх краще годували?”.
Це спрацювало. Кіс не обіцяв добровольцям грошей і попереджав їх про серйозні наслідки тривалого голодування, однак, незважаючи на це, отримав понад 400 заявок на участь в експерименті. Багатьох призовників відмовників змушували виконувати некваліфіковану роботу, наприклад, ремонтувати дороги у сільській місцевості, а експеримент дав їм шанс зробити щось на користь усього людства.
Кіс, ретельно вивчивши кожну із отриманих заявок, для участі у Міннесотському експерименті відібрав 36 молодих чоловіків, які здалися йому досить міцними, сильними та витривалими для того, щоб витримати тривалий період голодування.
До Міннеаполісу добровольці прибули у листопаді 1944 року. Наступні 12 тижнів - контрольний період - Кіс займався стандартизацією раціону своїх піддослідних. Усі вони харчувались однаково і споживали по 3200 калорій на добу. Водночас Кіс, за допомогою проведення різних тестів, збирав інформацію про стан здоров’я кожного з учасників експерименту за такими параметрами як розмір серця, об’єм крові, слух, зір, фізична форма, жирові відкладення і навіть якість сперми.Їх розмістили у великій загальній кімнаті, яка розташувалася під університетським стадіоном, куди Кіс тимчасово переніс свою лабораторію.
Молоді люди, на вимогу Кіса, вели активний спосіб життя, працювали та ходили пішки кожного тижня. Вони жили у лабораторії у спальнях на кшталт гуртожитку, поряд були класи, бібліотека, кімната відпочинку. Добровольці працювали по 15 годин на тиждень у пральні, прибирали у лабораторії та допомагали на кухні. Також вони відвідували 25 годин занять у класах з політичної підготовки та іноземних мов, оскільки вважалося, що після закінчення голодного експерименту його учасники приєднаються до гуманітарних працівників на війні. Вони були зобов’язані проходити 35 км на тиждень по вулиці спокійним кроком, і ще півгодини займатися на біговій доріжці. Крім цього молоді люди повинні були здавати зразки крові, сечі, калу, слини, сперми і кісткового мозку, а також проходити різні тести - фізіологічні та психологічні, з математики, на пам’ять і слух.
Етапи експерименту
Протягом перших 3 місяців вони отримували в середньому 3500 калорій на добу (110 г білків, 122 г жирів і 482 г вуглеводів), що було нормою згідно з американськими стандартами. Кожний учасник повинен був досягнути своєї ідеальної ваги до кінця 12 тижнів. Ті, хто важив більше, отримували урізані пайки, а худі - посилене харчування. У середньому група закінчила період підготовки трохи нижче ідеальної ваги.
Протягом наступних 6 місяців, добровольців годували тільки двічі на добу, о 8:30 та 17:00. Три види меню, які були у постійній ротації, складалися з монотонної дієти із картоплі та зернового білого хліба, злаків і капусти, ріпи та брукви. У рідкісних випадках в меню включалися малі порції м’яса, цукру, молока або масла. Середня добова калорійність їжі становила 1570 ккал. Індивідуальні особливості тілобудови також враховувалися доктором Кісом: худорляві повинні були втратити тільки 19% своєї ваги, більш тілисті - до 28%, що у середньому в групі становило 24%. Щоденно і щотижнево у раціони добровольців вносилися зміни, залежно від успіхів у досягненні мети: той, хто худнув занадто швидко, отримував більше картоплі та хліба, той, хто відставав, отримував зменшені порції.
З перших тижнів експерименту в учасників стала помічатися розумова апатія. Раніше молоді люди гаряче обговорювали такі теми, як політика, романтичні і статеві стосунки, а тепер навіть вони втратили для них усякий сенс. Їжа - ось, що їх хвилювало найбільше! Деякі чоловіки стали постійно читати кулінарні книги, розглядаючи апетитні картинки у них мало не з одержимістю, деякі ділилися мріями про те, як вони відкриють свій ресторан, а багато хто всерйоз збирався присвятити себе сільському господарству.
Учасники Міннесотського експерименту часто проявляли дратівливість та агресивність, якщо їм не подавали їжу вчасно, або коли їм доводилося довго чекати у черзі в їдальні. Страви були звичайними, але молоді люди смакували кожну крихту. Іноді вони доливали у їжу воду, щоб збільшити її об’єм та обманути шлунок.
У перервах між двома прийомами їжі Кіс дозволяв учасникам експерименту необмежений час жувати гумку, пити, скільки хочеться, воду та чорну каву. Він помітив, що молоді люди споживали аж 40 пачок жувальної гумки за добу і випивали по 15 чашок кави.
Рівень психологічної напруги, яку відчували учасники Міннесотського експерименту, вразив Кіса. З часом вони почали споживати їжу без його відома і врешті-решт, доктору довелося приставити до добровольців людей, які постійно стежили за кожним їх кроком.
24-річний Франклін Уоткінс психологічно гірше за інших переживав голод. Йому снилися тривожні сни, у яких він здійснював акт канібалізму, поїдаючи плоть чоловіка похилого віку. Під час однієї з поїздок у місто (до того, як до учасників експерименту приставили наглядачів) Уоткінс купив молочний коктейль і морозиво, їв їх і не міг зупинитися. Ансель Кіс дізнався про це через деякий час і вирішив поговорити з піддослідним наодинці. Під час бесіди молодий чоловік розридався, потім у нього стався напад гніву, під час якого він погрожував убити Кіса, а потім і себе.
Кіс був змушений відіслати Уоткінса у психіатричне відділення університетської лікарні. Через декілька днів його випустили, оскільки він, повернувшись до звичного режиму харчування, одразу ж почав приходити до тями. Психічний зрив стався у молодика всього через кілька тижнів після переходу до етапу голодування. Згодом Кісу довелося з тієї ж причини виключити із числа учасників голодного експерименту ще одного молодого чоловіка.
Про фізіологічні та психологічні зміни і наслідки Міннесотського експерименту читайте у частині 2 - https://harchi.info/articles/minnesotskyy-golodnyy-eksperyment-zminy-ta-naslidky-chastyna-2 і частині 3 - https://harchi.info/articles/minnesotskyy-golodnyy-eksperyment-reabilitaciya-chastyna-3.
Додайте свій коментар