У 1944 році 36 молодих чоловіків прийняли участь у "голодному” експерименті, який проводився доктором Анселем Кісом у місті Міннеаполіс, штат Міннесота. Про мету і хід Міннесотського експерименту читайте у першій частині статті - https://harchi.info/articles/minnesotskyy-golodnyy-eksperyment-chastyna-1.
Фізіологічні зміни
Усі учасники експерименту початково мали нормальну вагу тіла. Під час контрольного періоду їх середня вага становила 70 кг. Після початку голодування вони почали стрімко худнути, перетворюючись на ходячі скелети.
Уже на 16 тижні фізіологічні зміни стали помітні неозброєним оком: риси обличчя витончилися, вилиці випирали, атрофовані м’язи обличчя робили його позбавленим усякого виразу, апатичним - “голодною маскою”. Ключиці стирчали, як леза, широкі плечі стиснулися, ребра випирали з-під шкіри, лопатки стирчали як крила, а хребет перетворився у лінію, яка складалася з вузлів. Коліна обвисли, а ноги були схожі на палиці. Жирові тканини сідниць зникли, і шкіра почала колихатися складками. Піддослідні тепер завжди брали з собою подушки, якщо їм потрібно було сидіти, тому що сидіння стало для них дискомфортним.
Доктор Кіс виявив, що середня частота серцебиття у молодих людей різко знизилася: до голодування становила 55 ударів за хвилину, а після - всього 35. Організм через дефіцит калорій перейшов у “енергозберігаючий режим”. Частота випорожнення становила раз на тиждень, об’єм крові скоротився на 10%, розміри серця також зменшилися.
Ймовірно, через споживання великої кількості води у молодих людей спостерігалися набряки обличчя, області колін та литок. Шкіра у деяких з них сильно загрубіла. Інші симптоми, які відчували учасники голодного експерименту, були запаморочення, біль у м’язах, погіршення координації, дзвін у вухах та неприродна білизна очних яблук через звуження кровоносних судин.
Кіс також помітив, що у молодих людей зір після тривалого періоду голодування залишився у нормі, а слух значно погіршився.
Незважаючи на всі фізіологічні зміни, піддослідні не вважали себе занадто худими. Їм, навпаки, стало здаватися, що це інші учасники експерименту товсті, а вони нормальні. Такі думки характерні для хворих на анорексію.
Загалом люди стали набагато слабшими і менш витривалими. Навіть особиста гігієна тепер становила проблему. Піднімання вгору сходами, перенесення вантажів, відкривання пляшечки з чорнилом давалися важко. Почерк став менш розбірливим, процес одягання - більш тривалим. Вони стали незграбними, впускаючи книги і постійно заплітаючись у власних ногах. Заняття на біговій доріжці перетворилися у страждання, вони часто падали.
Однак у добровольців не виявили ознак нестачі вітамінів. Під час Другої Світової війни голодуючі у Європі, як правило, не страждали від бері-бері, пелагри, цинги або рахіту швидше за все, через дієту, яка складалася з багатих на вітаміни овочів, таких як картопля. У військовополонених в Азії та Океанії ситуація була іншою. Вони в основному харчувалися шліфованим рисом, у якому немає вітаміну А, і страждали від тропічних захворювань, таких як малярія, які давали додатковий негативний ефект. У таких людей часто були неврологічні або очні проблеми.
Міннесотським добровольцям було постійно холодно, вони страждали на анемію. Навіть влітку, у липні, вони носили куртки. Водночас їх чутливість до тепла знизилася: вони легко тримали дуже гарячі предмети та просили подавати їм їжу якомога теплішою. Їх зір залишився нормальним, слух погіршився. Вони не витримували гучної музики і голосних розмов, спілкуючись між собою майже шепотом.
Своїм станом добровольці тепер у всьому були схожі на виснажених європейців. Але були і суттєві відмінності: люди, які жили у лабораторії, не страждали від виснажливої діареї, такої поширеної у Варшавському гетто, концтаборах і в багатьох інших випадках голоду, не було у них і метеоризму та кольок. Вчені припустили, що це сталося завдяки стерильності умов, постійній гігієні і тому, що на відміну від європейців, піддослідні не їли траву, кору, листя, тирсу або навіть землю. Також, в учасників експерименту не було втрати щільності кісток, що, швидше за все, було викликано більш тривалим періодом недоїдання. У Міннесотському експерименті добровольці не страждали від холодів і морозів, відсутності одягу та взуття. Вони не відчували страху від знання того, що тебе можуть вбити у будь-який момент, що тебе завжди можуть принизити, покалічити, зґвалтувати, допитувати. В експерименті не відтворювалися вбивства сусідів, трупи на вулиці і втрата людської гідності. Як казав один із учасників голодного експерименту: “Врешті решт, ми завжди знали, що колись це все закінчиться”.
Психологічні зміни
І все ж, не зважаючи на лабораторні умови дослідження, міннесотські добровольці відчували, що їх душа та розум змінюється. Весела та галаслива компанія, якою вони були протягом перших місяців, стала сумною та апатичною, нездатною до планування та прийняття рішень. Вони були грубими з відвідувачами та надавали перевагу самотності. Терплячість і витримка покинули їх, вибухи гніву та емоцій стали постійними. Молоді люди багато скаржилися та перебільшували дискомфорт своїх умов. Того, хто опускався нижче за всіх - соціально та у побуті - особливо зневажали. Одна людина перетворилася на цапа-відбувайла дя всієї групи.
На прогулянках у місті вони здійснювали спонтанні, необдумані покупки, про призначення яких навіть не здогадувалися при поверненні у лабораторію: купа старих книг, пом’ятий кавник, колекція ложок. Манери харчування стали просто невпізнаваними: деякі кидалися на їжу, як голодні собаки, миттєво з’їдаючи усе, що було на тарілці, інші годинами розтягували відчуття насичення їжею.
Лібідо спочатку зменшилось, а потім і взагалі зникло. Любовні сцени у кіно здавалися їм нудними, ніщо не здавалося смішним, і тільки сцени з їжею викликали інтерес.
Розумове здоров’я учасників Міннесотського експерименту також підірвалося. Тести виявляли іпохондрію, депресію та істерію. Піддослідні стали невротиками, що потім вдалося виправити на стадії реабілітації. Симптомами їх неврозів стали дратівливість, асоціальність, депресія, нервозність та емоційна нестабільність.
Про реабілітацію та життя учасників голодного експерименту після його закінчення читайте у частині 3 - https://harchi.info/articles/minnesotskyy-golodnyy-eksperyment-reabilitaciya-chastyna-3.
Додайте свій коментар