Історія дієтології

Правильне харчування та здоровий спосіб життя є нероздільними. Споживана нами їжа забезпечує постійне оновлення, розвиток клітин та тканин організму, є джерелом енергії. Продукти харчування- це джерела речовин, із яких синтезуються гормони, ферменти та інші регулятори обмінних процесів. Обмін речовин повністю залежить від характеру харчування. Склад їжі, її кількість та властивості визначають фізичний розвиток та ріст, захворюваність, працездатність, тривалість життя та нервово-психічний стан. Із їжею до нашого організму повинна надходити достатня, але не надлишкова, кількість білків, жирів, вуглеводів, мікроелементів, вітамінів та мінеральних речовин у правильних пропорціях.

Від найдавніших часів до дієти Бантінга

Невідомо, скільки людей померло від голоду за всю історію людства. Проте, еволюція сприяла виживанню тих, хто легко перетворював їжу у запаси жиру.

У давні часи науки про харчування не було. Невідомо, навіть, було те, що для підтримання життя необхідним є визначений набір продуктів. Вважалось, що усі види їжі є рівноцінними, і люди їли те, що могли собі дозволити, що могли добути або виростити, а, також, те, що їм просто подобалось. І, якщо вони не належали до вищих класів, харчування їх було доволі одноманітним. Питання переїдання та ожиріння у древніх людей не виникало.

Історія харчування

У той самий час, проблема дотримання конкретної дієти існувала тисячоліттями, хоч і не у тій систематизованій формі, у якій вона відома нині. Найбільш давній, збережений досі медичний документ — папірус Еберса, написаний близько 1550 р.до н.е., уже містить опис протидіабетичної дієти на основі пшеничних зародків та плодів окри.

У Давній Греції атлети харчувались переважно м'ясом із відмовою від хлібу, фруктів та овочів. Лікарі помітили, що такий раціон сприяє зменшенню ваги. “Батько медицини” - знаменитий давньогрецький лікар Гіппократ — у трактаті “Про здоровий спосіб життя” рекомендував повним людям харчуватись рибою та м'ясом із зеленими приправами. При цьому, він вважав, що від жирів відмовлятись не варто, оскільки вони сприяють насиченню, але кількість споживаної їжі повинна залежати від віку, професії, місця проживання та пори року. Дав Гіппократ і пояснення, яким чином їжа перетворюється у тканини організму людини: їжа, наприклад, хліб, містить дрібні невидимі часточки усіх тканин організму, вони відділяються одна від одної, а потім тіло їх відповідним чином накопичує.

Основоположником дієтології — науки про харчування — вважається римський лікар Асклепіад. Зі своїми учнями він розробив рекомендації по використанню продуктів харчування при лікуванні різноманітних захворювань. Багато у чому він перечив Гіппократу. Так, він вважав застарілим періодичне очищення організму за допомогою блювотних та проносних засобів. Асклепіад, також, був противником фармакотерапії та у сучасному її розумінні.

Питанням правильного харчування хворих та здорових людей займався, також, римський лікар Гален. Лікування за Галеном — правильна дієта та лікарські засоби. Йому належить вислів “Вставайте з-за столу злегка голодними, і ви будете завжди здоровими.”

Однак, у Давньому Римі існував і простіший спосіб контролю ваги — викликання блювання після великих застіль. Патриції користувались гусячим пером, лопаткою із слонової кістки або срібною паличкою. Простіші люди обходились двома пальцями.

До 17 століття продукти харчування не рафінувались, і більшість видів натуральної їжі містило у собі деяку кількість білків і жирів, і, навіть, в умовах обмеженого харчування цього було достатньо для підтримання життя.

На генетичному рівні сучасні люди не відрізняються від своїх предків. Споживана понад необхідного їжі у нас, як і у них, відкладається для подальшого використання у формі підшкірного та внутрішнього жиру. Але у предків сучасних людей було більше шансів скористатись цими запасами жиру, оскільки у будь-який момент сприятливі часи могли закінчитись.

Таким чином, у давні часи ідея контролю ваги та харчування не могла бути загальною. Їжа не була загальнодоступною, і для її отримання людям доводилось багато працювати. Від ожиріння страждали лише дуже заможні або могутні особи. Так, наприклад, король Франції Людовик VI (1080-1137) заслужив від сучасників прізвисько Товстий.

У Середні віки вчення про харчування прийшло у занепад, і лише у Кодексі Салернської медичної школи (8 століття) зустрічаються розрізнені вказівки щодо лікувального та правильного харчування.

Однак, по мірі усе більшої доступності їжі, люди почали ставитись до неї більш розбірливо. Виникло своєрідне відношення до їжі, виділилась церемоніальна їжа, їжа для монарших осіб, для духовенства, селян, тощо. Переїдання почало вважатись обжерливістю, а обжерливість, у свою чергу, гріхом.

До 1800 року повні люди зустрічались вкрай рідко, і в основному повнота вважалась ознакою багатства та благополуччя, оскільки більшості людей доводилось боротись за виживання.

Час від часу який-небудь князь або єпископ виявляв, що втратив свободу пересування, і обмежував свої кількісні потреби у їжі, навіть, не намагаючись змінити її структурно. Дієта зводилась до обмеження харчування до трьох каплунів, бочечка елю або глінтвейну та одного жаркого на добу. Втім, народжувались і більш оригінальні дієти.

У 1066 році, отримавши перемогу над англосаксонцями у битві при Гастингсі, нормандський герцог Вільгельм став королем Англії. У 1087 році він виявив, що зайва вага заважає йому сісти на коня, що і стало основною причиною позбутися її. Із метою одужання король прописав собі постільний режим і відмовився від твердої їжі, продовжуючи надміру вживати алкоголь. Історія не зберегла свідчень про успішність такої королівської дієти, але відомо, що у цьому ж році король помер від травми, отриманої при падінні із коня. Позаяк, сісти на коня завдяки дієті він таки зміг.

Ожиріння серед вельмож

Протягом наступних століть пропонувались сотні, якщо не тисячі, програм схуднення та харчування, але раніше 19 століття істинний зв'язок між споживанням їжі та здоров'ям не виявлявся. Люди розуміли, що такий зв'язок існує, оскільки при позбавленні харчування вонипомирали із попередньою втратою ваги. Іноді відсутність їжі була пов'язана із відсутністю води, що збивало залежність. Тому особливої уваги раціону харчування не приділялось. Люди їли багато хліба, картоплі, випічки та коренеплодів на кшталт ріпи. Із часом вони почали споживати більше цукру із пудингами та кондитерськими виробами, але молока та м'яса завжди споживали лиш стільки, скільки могли собі дозволити. М'ясо їли у тушкованому вигляді, додавали у супи або ж випікали м'ясні пироги. Щоденно споживали пиво, вино і отримані перегонкою алкогольні напої.

Із кінця 18-початку 19 століття ожиріння стало поширеним явищем. Аж до кінця 19 століття причина ожиріння виявлена не була, воно вважалось покаранням за гріхи або хворобою. Невідомо, також, було, що робити у такому випадку. Таким чином, найперші ідеї про дієти з'явились тільки у 19 столітті.

Вперше публічно до дотримання дієти у 1830-х роках закликає священник із Нью-Джерсі
Сільвестр Грем. Він оголосив обжерливість аморальним та закликав своїх прибічників дотримуватись вегетаріанської дієти. Під заборону підпадали, також, кава, чай, тютюн та інші стимулятори. Пити дозволялось тільки чисту воду. Він, також, випікав у своїх пекарні цільнозернові хлібці, які отримали назву “крекери Грема”. Хліб, випечений у міських пекарнях, бойкотувався, оскільки для його приготування використовувалось рафіноване борошно. У народі Грем отримав прізвисько “лікар Тирса”.

Грем запропонував, також, носити вільний одяг, спати на жорсткому ліжку, відкривати у спальні на ніч вікна при будь-якій погоді, регулярно приймати холодний душ та виконувати фізичні вправи.

Є свідчення, що прибічники Грема виглядали доволі хворобливо, оскільки приписане їм харчування повноцінним не було. Більше того, йому доводилось заради свого захисту звертатись по допомогу до тілоохоронців, оскільки він нажив собі багато ворогів серед власників пекарень та виробників молока.

У середині 19 століття у Лондоні жив Уільям Бантінг — власник похоронного бюро. Зайва вага викликала у нього надмірне навантаження на суглоби, через що він не міг, навіть, самостійно зав'язати шнурівки на взутті. Із метою схуднення Бантінг голодував, приймав проносні та сечогінні засоби, відвідував гарячі турецькі лазні, виснажував себе фізичними вправами, але все це було безуспішним. Лікарі ж просто казали йому, що ожиріння є невиліковним.

Одного разу Бантінгу довелось звернутись до спеціаліста по вушним захворюванням Уільяму Харві, а натомість лікування (обстеження вух пацієнта не виявило ніякої патології) отримав пораду щодо позбавлення від зайвої ваги. Лікар Харві пояснив Бантінгу, що їжа, яка містить цукор та крохмаль, перетворюється у тілесний жир, і порадив відмовитись від таких продуктів харчування. Ідея низьковуглеводної дієти не виникла у лікаря Харві самостійно. У Штутгарті він слухав лекцію професора Німейра про користь дієти із обмеженням цукру та крохмалистих продуктів, а у Парижі — доклад лікаря Бернарда про використання низьковуглеводної дієти при лікуванні діабету.

До початку дієти Бантінг при зрості 165 см мав вагу 92 кг. Відповідно сучасним міркам, його індекс маси тіла становив 34, що є близьким до верхньої межі І стадії ожиріння.

Дієта, якої почав дотримуватись Бантінг, передбачала 4 прийоми їжі на добу, раціон її складався із білкової їжі (м'ясо, птиця, риба), зелених овочів, невеликої кількості несолодких фруктів, декількох склянок сухого вина та підсушеного хліба. (У часи Бантінга вважалось, що підсушування хліба зменшує кількість крохмалю у ньому. До інших помилок відносилась впевненість у тому. Що свинина, також, містить крохмаль. Тому у дієті Бантінга свинина була заборонена.

Бантінг перестав їсти коренеплоди, картоплю та хліб, відмовився від цукру, підсолоджених спиртних напоїв, кондитерських виробів та десертів. У результаті дієти протягом 12 місяців Бантінг втратив 46 фунтів (21 кг) ваги із швидкістю дещо менше фунта за тиждень (англійський фунт рівняється приблизно 454 г), і підтримував досягнуту вагу протягом 19 років. На додачу до цього, у нього зникли проблеми зі слухом. Залишившись задоволеним результатами, він виклав свої враження у письмовій формі та опублікував у 1862 році першу у світі книгу (або, швидше, брошуру) про дієту, що витримала 4 видання. Таким чином, першу у світі керівництво по дієтології рекомендувало до використання низьковуглеводну дієту із обмеженим споживанням жирів. Брошура була перекладена на французьку та німецьку мову, а останнє видання вийшло накладом 100 тисяч екземплярів.

При житті у Бантінга було біля 2 тисяч прибічників, що заявили про успіх дієти. Водночас з'явились повідомлення про проблеми, викликані дієтою, а, також, те, що Бантінг помер, або ж серйозно хворий і страждає від фурункульозу та інших, пов'язаних саме із дієтою захворюваннями. Усі ці повідомлення цілком здоровий Бантінг енергійно спростовував.

Бантінг намагався, також, самостійно встановити вплив цукру на збільшення ваги. Він прийшов до висновку, що 5 унцій цукру(142 г), рівномірно спожиті протягом тижня, призводять до збільшення ваги на 1 фунт (454 г). Оскільки 142 г цукру (568 ккал) не можуть привести до відкладання 454 г жирової тканини, Бантінг відмітив, вочевидь, збільшення ваги за рахунок зв'язаної цукром води (454 г ізотонічного розчину глюкози при концентрації 5% містять 23 г глюкози, що майже рівне кількості щоденно споживаного Бантінгом у ході експерименту цукру), а, також. Можливого збільшення запасів глікогену в організмі та зв'язаної із ним води, оскільки 1 г глікогену утримує біля 3 г води.

Незабаром німецький лікар Німейер доповнив пораду Бантінга їсти сподивати менше вуглеводів правилом їсти меншу жирів, тим самим розділивши дієти на низьковуглеводні та низькожирові.

Після смерті Бантінга у 1878 році про низьковуглеводні дієти на деякий час забули.

Правильне харчування

Історія дієтології до кінця 20 століття

До кінця 19 століття з'явилось багато дієт. Більшість із них були запропоновані лікарями, але серед авторів методик харчування були і дієтолог, і промислові діячі, і домогосподарки, письменники, священники, актори та досить багато людей без конкретних моральних принципів.

У кінці 19 століття в Англії правила вікторіанська святенницька мораль. Уже не модно було демонструвати своє багатство через опуклий живіт. Перший пік моди на струкнкість у Європі припадає на останню третину 19 століття. Не випадково саме у цей період відмічені випадки анорексії серед дочок заможних людей.

Близько 1900 року страхові компанії оголосили про існування взаємозв'язку між повнотою та смертністю, і поняття ожиріння та нездоров'я тісно зв'язались у суспільній свідомості. І, нарешті, до початку 20 століття повноту почали вважати хворобою, що потребує лікування. Для лікування пропонувались усеможливі гіркі та столові цілющі води, солі та олії.

На початку 20 століття американський письменник Ептон Сінклер виступив на захист голодування як засобу лікування одночано ожиріння та виснаження. У 1912 році спіріт та ілюзіоніст, “батько сироїдіння” Гервард Каррінгтон випустив книгу із пропагандою харчування виключно сирими фруктами та овочами.

Оригінальну ідею по зменшенню кількості з'їденого та зміцненню здоров'я запропонував бувший 4 рази прем'єр-міністром Великобританії Вільям Гладстон. Ідея полягала у тривалому розжовуванні їжі. Припускалось, що це зменшує апетит та сприяє схудненню. Ця ідея була підхоплена та розвинена Горацієм Флетчером, за що він і був прозваний “Великим Жуючим”. Гладстон вважав, що кожний шматок їжі варто ретельно пережовувати 32 рази (відповідно до кількості зубів). Флетчер, у свою чергу, запропонував жувати їжу до перетворення її у рідкий стан. За бортом дієти опинились продукти із високим вмістом клітковини. Внаслідок цього, серед прибічників Флетчера частим явищем були запори.

У раціон дієти Флетчера входили картопля, кукурудзяний хліб, боби і, часом, яйця. Виключались м'ясо, алкогольні напої, кава та чай. Два правила Флетчера: “Не їжте, поки не відчуєте голод” та “Не думайте під час споживання їжі про неприємне” дійшли і до нашого часу. Сам Флетчер завдяки своїй “жувальній” дієті втратив 30 кг. Перший “доларовий” мільярдер Джон Д. Рокфеллер, який прожив 98 років, був прибічником Флетчера.

Побічною дією дієти Флетчера було те, що у 1906 році Вільям Кейт Келлог заснував компанію по із виробництва зернових продуктів, щоб забезпечити американців достатньою кількістю клітковини.

У 1879 році було винайдено перший штучний підсолоджувач — сахарин. При цьому, реклама сахарину була адресована не повним людям, а бідним, у яких з'явилась можливість пити солодкий чай або каву. А для тих, хто худне, сахарин став першим із ряду продуктів, що покликані були замінити визнаний “шкідливим” компонент їжі, будь то цукор або жир.

У 1890-х роках університетський професор хімії Вільбур Етуотер розщепив їжу на складові компоненти: білки, жири та вуглеводи. Він розвинув ідею зміни теплотворної здатності їжі шляхом спалювання її у калориметричній бомбі. По закінченню досліду Етуотер прийшов до висновку, що американці споживають дуже багато жирів та солодощів і дуже мало займаються фізкультурою. Захоплення у суспільстві такий висновок не викликав, неоднозначну реакцію викликало, також, його відкриття, що алкогольні напої, також, володіють поживною цінністю. Такий висновок не підходив і Спілці тверезості, учасником котрого, до речі, був Етуотер. А ось виробники алкогольних напоїв миттєво почали використовувати це відкриття для реклами своєї продукції. Етуотер недооцінював роль фруктів та овочів, оскільки вони, із його точки зору, містили недостатню кількість калорій. Виправдовує його лише те, що у той час про вітаміни знали дуже мало.

Система підрахунку енергетичної цінності продуктів харчування, запропонована Етуотером, часто піддавалась критиці, але конкурентноспроможна альтернатива їй запропонована так і не була. Система Еттуотера — це домовленість, схожа на домовленість по визначенню балансу азоту.

Ідеї Етуотера по підрахунку калорій розвинув інший американець, батько американської біохімії Рассел Чіттенден — він запропонував рахувати не тільки отримувані із їжею, а й витрачені (на фізичні зусилля, роботу, тощо) калорії. Проте, кількість наявних у їжі калорій продовжувала залишатись далеким від практики, науковим поняттям. Лікарі не скористались відкриттям Етуотера, але Міністерство сільського господарства США замовило йому серію експериментів по визначенню поживної цінності різноманітних продуктів.

Оскільки вперше саме Етуотер заявив, що щоденний раціон харчування людини повинен бути збалансованим за кількістю білків, жирів та вуглеводів, а кількість споживаних калорій не повинна перевищувати значення, що визначається способом життя, його цілком справедливо вважають “батьком” сучасної дієтології.

У 1918 році лікар із Лос-Анджелеса Лулу Хант Петерс опублікувала книгу із назвою “Дієта та здоров'я, із ключем для підрахунку калорій”. До моменту видання книги ідея підрахунку калорій їжі була зовсім новаторською. У своїй книзі лікар Петерс писала: “Відтепер ви будете з'їдати не шматочок хліба, а 100 калорій хліба”. (У книзі калорією помилково називається у 1000 разів більша одиниця — кілокалорія. Ця помилка розглядається у деяких виданнях і до нашого часу). Для схуднення (книга адресована основною мірою жінкам) лікар Петерс рекомендує дієту із калорійністю у 1200 ккал при вказаному дисбалансі у 1000 ккал.

Стаття у газеті

Водночас, після успішного схуднення та досягнення цільової ваги, вона рекомендує “дещо збільшити калорійність стосовно 1200 ккал”. Оскільки мова не йде про повернення до вказаної у якості прикладу рівноважної калорійності 2200 ккал (типове значення для жінки, що не займається фізичною працею), стає зрозуміло, що лікар Петерс усвідомлювала, що на дієті 1200 ккал відбувається зниження рівня основного обміну, тому повернення до попереднього харчування без прибавки у вазі вважала неможливим.

У своїй книзі лікар Петерс підкреслювала, що дієти із підрахунком калорій варто дотримуватись усе життя, і що потрібна, також, активність, тренування і певні обмеження.

Книга була розпродана у кількості 2 мільйонів екземплярів і стала першим американським бестселером у області дієтології. У цій книзі заявлялось, що люди, як виявились не в змозі слідкувати за своєю вагою, недисципліновані або не вміють тримати себе у руках. Вперше було заявлено, що надмірна вага — ознака моральної слабкості. Новою мораллю оголошувався контроль ваги, ожиріння оголошувалось аморальним.

Як не дивно, пізніше почали вважати, що “теорія калорій” була запропонована у 1930 році двома вченими із Мічиганського університету — Ньюборгом та Джонстоном. У сучасній свідомості думка про пріорітет Ньюборга та Джонстона затвердилась із подачі запеклого противника підрахунку калорій та прибічника харчування із врахуванням глікемічного індексу Мішеля Монтиньяка.

І зовсім вже анекдотично є інтернетівська байка про те, що теорію калорій придумали і склали перші таблиці калорійності продуктів німецькі вчені хімік Юстус Лібіх та фізик Юліус Маєр за дорученням короля Пруссії Фрідріха Вільгельма ІІІ, занепокоєного науковими основами раціону харчування своїх солдат.

На початку 20 століття з'явилась ідея робити гроші на потребі людей виглядати добре, чому сприяла поява кінотеатрів та бажання глядачів стати схожими на кіногероїв. А успіх книги Петерс підштовхнув і інших авторів висловити свої ідеї щодо правильного харчування. У 1920-1930-х роках особливу увагу почали звертати на поєднання продуктів. Цей підхід був впешрше розвиненим Вільямом Говардом Хєєм та Гейлорд Хаузером. Хєй наполягав, що білки, крохмаль та фрукти варто їсти окремо, з метою уникання кислотно-лужної рівноваги, і вважав, що до ожиріння приводить “виснаження життєвих сил”. За один прийом їжі Хей рекомендував споживати продукти одного роду, а, також, ставити кожного дня клізму, усе із тією ж ціллю “вимивання отрут”. Критичні заперечення, що природа у багатьох продуктах змішує білки та вуглеводи, і що травна система людини здатна перетравити цю суміш, Хєй та його прибічники просто напросто ігнорували. Хайзер оголосив чудодійними продукти із високим вмістом вітаміну В1, наприклад, пивні дріжджі, пшеничні зародки, йогурт, сухе знежирене молоко, чорну патоку. Серед прибічників Хаузера була кінозірка Грета Гарбо, для якої Хаузер створив спеціальну тижневу “очищувальну” дієту, основою раціону котрої є “напій Хаузера”. Сьогодні немає переконливих доказів користі роздільного харчування для здоров'я, хоча при деяких порушеннях таке харчування може принести користь.

Іншим варіантом ідеї про поєднання продуктів була теорія “магічних пар” продуктів. Вважалось, що при спільному споживанні продуктів із такої пари відбувається посилене спалювання внутрішнього жиру. Таким чином, “магічну пару” складали відбивна із молодої баранини та ананас. Хоча така теорія не мала під собою жодних наукових даних, і у наш час з'являється дієти, що рекламуються як “жироспалюючі”. Прибічники таких дієт вважають, що комбінація продуктів володіє властивостями, що “обманюють” організм та змушують його утилізувати менше поживних речовин із поєднання, ніж із тих самих продуктів окремо.

Також, у 1920-1930-х роках деякі продукти рекламувались як такі, що сприяють зниженню ваги. Американська медична асоціація включила деякі з них, наприклад, ламінарію та лаконос, до списку медичних шарлатанських засобів. . У 1929 році як засіб для схуднення рекламувались, навіть, цигарки “Лаків Страйк”.

Уроки Великої Депресії у людей з'явились інші турботи, потім слідувала Друга світова війна, із раціонуванням їжі та обмеженнями. Нові програми по правильному харчуванню та контролю ваги з'явились тільки у кінці 40-на початку 50-х років.

Ще у 1829 році році екстраординарний лікар при принці-регенті доктор Вільям Уайльд оголосив, що ожиріння є наслідком “надлишків за столом”. У якості засобу від ожиріння він запропонував “харчуватись їжею, що має малу поживну цінність”. На жаль, у ті часи було не дуже зрозуміло, що варто під цим розуміти.

Розуміння прийшло до Маріон Уайт у 1943 році. Замість оливкової олії вона запропонувала споживати мінеральну. Така ідея була досить екстравагантною, оскільки мінеральна олія не засвоюється організмом людини. Більше того, вона викликає газоутворення у кишечнику, метеоризм, діарею та інші неприємні порушення травлення. Іноді мінеральна олія не дуже доречно використовувалась як проносний засіб. Особливого успіху книга Маріон Уайт із її версією правильного харчування не мала.

Але ідея споживати у якості їжі неперетравлювані продукти продовжила своє існування. У 1951 році у США запускається лінія із виробництва тістечок, пудингів, желе та шоколадних соусів із сахарином замість цукру. На початку 1960-х років пропагуються протеїнові коктейлі для схуднення.

У 1955 році О. А. Батіста перемолов віскозу у змішувачі та отримав жироподібну масу. Ідея проштовхнути таке місиво на ринок продуктів харчування під назвою Авіцел провалилась, але через 40 років, у 1990-х, з'явився інший штучний жир. Засіб Олестра (торгова назва Олеган) використовувався, а, можливо, використовується і досі, у виробництві чіпсів. Молекула Олестри є настільки великою, що не може перетравитись, але уроків на прикладі мінеральної олії ніхто не засвоїв. Виробники Олестри продовжують стверджувати, що у більшості людей гастрономічних проблем із цим продуктом не виникає.

Сьогодні автор популярної дієти Дюкана лікар Дюкан знову рекомендує повернутись до споживання мінерального (вазелінового) масла замість тваринних жирів.

Харчова промисловість освоїла технології тривалої консервації, загальнодоступними стали холодильники та побутова техніка, що зменшило фізичне навантаження на людину. У раціоні харчування населення розвинутих країн відбулись корінні зміни. Люди почали їсти усе більше, важити, відповідно, більше, і частіше повертались до дієт. Нові дієти з'являлись десятками та сотнями, кожна з яких оголошувалась “новаторською”, “революційною”, покликаною нарешті раз і назавжди “покінчити із усіма дієтами”.

У 1930 році з'явилась відома Голлівудська дієта (більше відома як грейпфрутова — начебто широко поширена серед американських кінозірок).

Контроль ваги

“Дієтичний гуру” Віктор Ліндлар у 1930-х роках у серії популярних радіопередач ввів поняття про “продукти із негативною калорійністю”. Його катаболічна система правильного харчування базувалась на продуктах, котрі ніби-то потребують для свого травлення більшої кількості калорій, ніж у собі містять — до таких належали селера та яблука.

У 1940-1950-х роках з”явились таблиці “ідеальної ваги” залежно від статі, рості та конституції. У 1950-х знову згадують про метод підрахунку калорій, що втратив свою популярність у 1920 році. У жіночих журналах приводяться численні приклади успішного схуднення із підрахунком калорій.

У 1961 році Герман Толлер публікує книгу “Не рахуйте калорії” із пропагандою низьковуглеводної дієти. Проти Толлера заводиться кримінальний процес, оскільки він рекламує у своїй книзі капсули для схуднення із сафлоровою олією конкретного виробника. І у наш час ідея нормалізації раціону та правильного харчування серед підрахунок калорій піддається критиці

У 1963 році Джин Нідетч заснувала рух “вагоспостерігачів”. Основним у їх програмі правильного харчування та контролю ваги є підрахунок балів — свого роду, заміна підрахунку калорій. У 1978 році у програму зниження ваги “вагоспостерігачів” у якості обов'язкового елементу були введені фізичні вправи. Сьогодні “вагоспостерігачі” зустрічаються на тематичних зборах або мережевих форумах.

У 1970-х роках Харві та Мерилін Даймонд висловили ідею (що не мала наукових підстав), що до обіду варто їсти лише фрукти, а протягом іншої частини доби в жодному разі не варто поєднувати білки із вуглеводами. У книзі вищезгаданих авторів із описом даної ідеї правильного харчування містились, також, очевидні помилки. Не зважаючи на це, книга мала великий успіх та розійшлась у кількості 3 мільйонів екземплярів.

Логічним продовженням ідеї їсти усе менше стала ідея повної відмови від їжі. У 1970-х роках лікар Роберт Лінн опублікував книгу “Дієта останнього шансу”. Тим, хто худне, пропонувалось відмовитись від їжі, але декілька разів на добу пити винайдене лікарем Лінн вариво, яке мало назву “Пролінн”, і було білковим коктейлем, що забезпечує менше 400 ккал на добу. Напій готувався із перемелених рогів, копит, шкур, сухожиль, кісток та інших відходів бійні, оброблених штучними ароматичними добавками, барвниками та ферментами для їх розщеплення. Дієту лікаря Лінна спробували, згідно із даними, від 2 до 4 мільйонів людей. Деякі із них схуднули, 58 осіб померли від серцевих нападів під час дотримання дієти.

У 1970-х роках Управління по санітарному нагляду за якістю продуктів харчування та медикаментів США закликало заборонити у США сахарин. Конгрес США такий законопроект не підтримав. Тоді ж у світі проходить хвиля скандалів, пов'язаних із стихійним поширенням біологічно активних добавок методами мережевого маркетингу.

Для осіб із серцево-судинними захворюваннями була запропонована дієта Пріткіна із дуже низьким вмістом жирів та високим вмістом клітковини. Рекомендувалось, також, виконувати фізичні вправи. Така дієта одразу ж потрапила у поле зору бажаючих схуднути.

Поширеним явищем серед осіб, що худнули, стала анорексія, і на неї звернули увагу психіатри.

У 1980-ті роки випускаються сотні книг із авторськими дієтами, що обіцяють швидку втрату ваги. Найновішим дієтичним захопленням стала дієта Беверлі Хіллз. У перші 1- днів дієти пропонувалось їсти тільки фрукти. Надалі — штучно викликани понос та споживати алкоголь.

У 1981 році з'являється відома Кембриджська дієта із споживанням серії продуктів “Кембриджське харчування”. Продукти вперше поширюються методами багаторівневого маркетингу.

У тому ж 1981 році лікар Девід Дженкінс та група дослідників із університету Торонто ввела у обіг поняття про глікемічний індекс. Індекс дозволив тим, хто страждає на діабет, краще оцінити вуглеводи із точки зору ризику підвищення рівню глюкози у крові. Однак, результатами цього досліду часто зловживають автори дієт “із пунктиком” для зміцнення своїх пропозицій. Цього ж року у продажу з'являється штучний підсолоджувач аспартам.

Отримує поширення “рідка” білкова дієта. Ніби-то саме за допомогою неї схудла телеведуча Опра Вінфрі. Пізніше виявилось, що схуднути зірці допомогли хірурги.

У кінці 10 століття широкої популярності набула дієта Аткінса із високим вмістом білків, жирів та низьким вмістом вуглеводів. Дієта викликала шквал критичних відгуків. Нічого нового ця система харчування не містила — низьковуглеводні дієти були уже давно відомими. Сам Аткінс перше своє повідомлення про дієту опублікував ще у 1966 році у медичному журналі. Повідомлення залишилось непоміченим тими, хто бажав схуднути. До Аткінса кетогенні дієти застосовувались у невралгічній практиці для лікування хворих епілепсією дітей. Аткінс помітив, що наслідком застосування такої системи харчування є значне зниження ваги у повних дітей, які дотримуються кетогенної дієти. Аткінс випробував дану дієту на собі, а потім на своїх хворих. Впевнившись у тому, що дієта працює, він опублікував у 1972 році перше видання своєї книги “Революційна дієта лікаря Аткінса”. До 2002 року наклад книги досяг десяти мільйонів.

У 1993 році бестселером стає книга лікаря Орніша “їжте більше та худніть”. На відміну від дієти Аткінса із високим вмістом жирів, Орніш радить скоротити частку жирів у раціоні харчування до 10% від загальної кількості споживаних калорій. Дієта комбінується із фізичними вправами, медитацією та груповою підтримкою. Система харчування пропонується для людей із коронарними захворюваннями серця, але рекомендується і для здорових людей як профілактичних захід.

До кінця 20 століття у розвинених країнах людей із зайвою вагою стає усе більше. У 1981 році у Вашингтоні на конференції, спонсором якої є Національний Інститут здоров'я США, обговорюється питання стрімкого набору нацією зайвої ваги. Сьюзен Паутер, яка пише на тему здоров'я, пропонує своїм читачам більше часу приділяти фізичним вправам.

У 1990-ті роки Управління по санітарному нагляду за якістю продуктів харчування та медикаментів США вимагає від виробників надання на етикетках продуктів харчування більш детальної інформації, вказання енергетичної цінності продукту та вмісту у ньому жирів. Вважалось, що це допоможе споживачам більш свідомо здійснити вибір.

У 2002 році Продовольча і сільськогосподарська організація ООН (FAO) зібрала групу відомих спеціалістів із харчування. Їм доручили визначити доцільність внесення змін у систему нанесення енергетичної цінності на етикетки продуктів харчування, щоб вони більш повно відображали, скільки енергії витрачається на процес травлення тієї си іншої їжі. Усі члени комісії, за виключенням одного, запропонували залишити усе без змін, тому що, писали вони у своєму рішенні: “проблеми, що виникають внаслідок змін, значно переважать вигоди від їх проведення”.

З'явився шокуючий суспільство звіт про те, що 40% 9-10-річних підлітків у США обмежують себе у харчуванні із метою схуднення.

У 2000-х роках було оголошено, що на Землі кількість людей, що недоїдають, зрівнялась із кількістю осіб, що мають зайву вагу.

Гладка скульптура

Національна дієтологія

У 1920-ті роки у СРСР були організовані клініки лікувального харчування. При лікарні ім. А. А. Остроумова у Москві функціонувала дієтична станція, при курортній клініці було відкрито дієтологічні відділення. У багатьох містах з'явились інститути харчування (Москва, Санкт-Петербург, Харків, Київ, Одеса, Новосибірск та ін.). Лікар М. І. Певзнер (1872-1952) у 1922 році розробив систему номерних дієт (від 0 до 15) для основних груп захворювань, які були введені у лікувальну практику СРСР та багатьох інших країн. Великою заслугою М. І. Певзнера із співробітниками було вивчення впливу дієтотерапії на організм людини та його реактивність.

Тоді ж, у 1920-ті роки, на основі підрахунку калорій були запропоновані раціони харчування “підсилені”, “особливі”, “для працівників мистецтва”, “працівників розумової праці”, “пролетаріїв”, “дефективних інтелектуально” та “дефективних морально”.

Для лікування ожиріння у СРСР використовувалась дієта №8 та її модифікації.

У наш час, також. Використовується дана дієта, але із помірним обмеженням калорійності (1340-1550 ккал/добу). Із раціону харчування виключені прості цукри, обмежена кількість тваринних жирів, солі. Введені рослинні жири, харчові волокна. Їжа готується і відварному вигляді або на пару, без солі. Вільна рідина обмежується до 0,8-1,5 л/добу. Режим харчування 4-6 разів на добу.

Якщо до середини 1980-х років рецепти дієт поширювались шляхом передачі від знайомих до знайомих, у 1990-ті роки рецепти та поради правильного харчування та контролю ваги з'явились у ЗМІ. Таким чином, відома дієта Аткінса була переведена на російський лад і названа Кремлівською — зі значним спрощенням (тільки поглибившим недоліки дієти) та врахуванням місцевих особливостей. З'явились, також, копії дієти Аткінса під авторством російських дієтологів.

Найбільшого поширення “дієтотворчості” сприяв Інтернет. Переваги дієт визначались заявленими цифрами очікуваного зниження ваги. Так, навіть, класична дієта Бантінга рекламувалась як засіб для втрати мінімум 5-6 кг/місяць (сам Бантінг досить рівномірно втрачав менше 2 кг/місяць), і було оголошено, що Бантінг при початковій вазі 100 кг схуднув за декілька місяців на 30 кг (а насправді Бантінг при початковій вазі 92 кг схуднув на 21).

Деякі популярні на інтернет-форумах дієти мають непретензійні назви “5 кг за тиждень” або, навіть, “7 кг за 5 днів” і є досить небезпечними для застосування, банальними незбалансованими за компонентним складом, вітамінами та мінералами низькокалорійними дієтами, раціон яких складений непрофесіоналами.

Загальновідомо, що як тільки (навіть, після вдалого схуднення) спосіб життя та харчування повертаються до попередніх позицій, втрачені кілограми та проблеми із травленням повертаються знову. Деякі спеціалісти у області правильного харчування вважають, що оскільки людина набула певних властивостей свого організму, у тому числі і харчові навички, у процесі еволюції, більшість рекомендацій щодо правильного харчування є марними. Декілька поколінь відносно ситого життя не мали на організм людини суттєвого впливу. Людина, як і будь-яка жива істота, намагається наїстися у повну міру, коли має їжу, оскільки його предки ніколи не були впевнені, що матимуть змогу знайти щось їстівне у найближчому майбутньому.

Піраміда харчування

Додати новий коментар
Зображення користувача Anonymous.