Україну потрохи атакують пінци і пінси - різниця в написанні однієї букви нічого не змінює. Тож давайте дізнаємося, чим пінса-пінца відрізняється від піци та чому пінца і піцетта - це не одне і те ж.
З піцею все зрозуміло - класика італійської кухні, одна з найпопулярніших страв у світі як у домашній кухні, так і в ресторанах, кафе та фастудах.
Продукти, схожі на піцу, вперше з’явилися ще за часів новокам’яного віку. Частіше всього це був хліб, у який давні люди додавали різні інгредієнти, щоб надати йому пікантності та аромату. Один з вчених припустив, що сучасна піца “була вперше зроблена понад 2000 років тому, коли римські солдати додали сир та оливкову олію в мацу”. У той же час прообраз піци можна було знайти і в давніх греків, які їли плаский хліб, приправлений часником, цибулею та різною зеленню. Такий хліб вони називали plakous.
Італійська піца як така вперше з’явилась у 1522 році в Неаполі після того, як в Європу почали ввозити помідори. А вже у 17 столітті з’явився особливий рід пекарів, які готували піцу для італійських селян. Їх називали піцайоло.
До 1830 року піцу в Італії їли у пекарнях під відкритим небом. Деякі піцерії і зараз дотримуються цієї традиції.
Однією з перших піцерій, які збереглися до наших днів, вважається Da Michele в Неаполі, заснована у 1870 році. На даний момент цей заклад подає тільки 2 види піци - Маринара та Маргарита. Ці 2 піци вважаються найпопулярнішими піцами в Італії.
Маринара - це піца з томатами, часником, пряним орегано та оливковою олією. Додатково туди можуть додавати анчоуси, каперси та чорні оливки. Називається піца так, оскільки колись її приготувала дружина моряка, який повернувся з рибацького плавання у Неаполітанський залив. Жінку, яка приготувала це, називали la marinara, тобто морячка або дружина моряка.
А ось у класичний рецепт піци Маргарита входить всього 3 інгредієнти: томатний соус, сир моцарела та свіжий базилік. Саме ця піца вважається традиційно неаполітанською, її рецепт та мистецтво приготування навіть включили до списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО. В Італії, до речі, є окрема організація AVPN (Associazione Verace Pizza Napoletana), яка захищає рецептуру та технологію приготування справжньої неаполітанської піци.
Правила AVPN кажуть, що тісто для справжньої неаполітанської піци готується з пшеничного борошна, закваски на дріжджах, солі і води. Тісто потрібно замішувати вручну або за допомогою низькошвидкісного міксера. Формувати тісто потрібно тільки вручну, без допомоги качалки або іншої машини. Товщина тіста повинна бути не більше 3 мм (0,12 дюйма). Випікати неаполітанську піцу потрібно 1-1,5 хв тільки у дров’яній печі при температурі 485 градусів.
З піцетою також все просто і ясно: це маленька піца. За розміром вона може бути як зовсім крихітною, як палець (а-ля фінгер-фуд), так і до 3 дюймів у діаметрі (трохи більше 7 см).
Готується піцетта точно по такому ж принципу, як і піца, з тією різницею, що хлібці розкочуються в рази менші. А ось тісто для піцети може бути будь-яке - і звичайне для піци, і основа для хліба, і навіть листкове. Подають піцету в якості закуски або як аперитив до вина.
А ось пінца (вона ж пінса) - це зовсім інша історія. Слово походить від латинського pinsere, що у перекладі означає “розкочувати, подрібнювати”. Саму ж страву свого часу запатентував гуру італійської кухні Валентино Бонтемпі (Valentino Bontempi).
Корінний італієць, який народився в районі Верони, Валентино багато років вивчав історію, культуру, традиції та кулінарні звички Італії. Копирсаючись в історії Римської імперії, Валентино звернув увагу на незвичайний ситний і простий хлібець, популярний у ті часи. З’ясувалось, що давньоримські селяни готували цей хлібець з подрібненого зерна, солі, спецій та ароматних трав, випікаючи потім пласкі хлібці на гарячому вугіллі. Цією простою стравою пригощали священиків та монахів: на хрусткий хлібець викладали все, що мали селяни - овочі, м’ясо, рибу та фрукти.
Згадки про цю страву є у багатьох історичних свідченнях тієї епохи: той же Вергілій згадує про овальний ніжний хлібець, який надає війську сил і не викликає у солдатів сонливості. А оскільки рецепту та назви історичної страви не збереглося, Валентино створив свій власний авторський рецепт, який отримав назву “пінца”. Основна відмінність пінци від піци в тому, що при приготуванні пінци спочатку окремо випікають хлібець, а потім на нього викладають начинку.
Пінцу, як правило, готують з особливої суміші борошна 3 сортів. Також до складу тіста справжньої пінци, запатентованої Валентино Бонтемпі, входять унікальні італійські дріжджі, вік яких більше 5 років. Саме завдяки цим дріжджам при витримуванні тіста та майбутньому випіканні у пінці утворюються крупні бульбашки, а випечена основа стає пухкою, але при цьому тонкою та легкою.
Начинка для пінци може бути абсолютно будь-якою - починаючи від простої зелені і закінчуючи овочами (свіжими або печеними), фруктами, м’ясом, рибою та морепродуктами. Розмір пінси-пінци може бути різним - від невеликих порційних хлібців до великих квадратних, які потім нарізають на невеликі шматочки.
Додайте свій коментар