Кетчуп - один із найбільш універсальних соусів у світі. Попри його поширеність на всіх континентах і масштаби виробництва, про користь соусу ведуться суперечки, а рецептурі приписують неіснуючі інгредієнти. Давайте дізнаємося більше про те, звідки взявся кетчуп і як насправді його готують.
Ми звикли асоціювати кетчуп насамперед з американською кухнею. Як не дивно, перший кетчуп почали робити на території сучасної Малайзії. Англійські колонізатори привезли рецепт на батьківщину у 17 столітті. Правда, назвати цей соус схожим на сучасний кетчуп, м’яко кажучи, складно - у його склад входили анчоуси, грецькі горіхи, гриби, боби та спеції. Так, томатів там і близько не було. Зі знайомого нам - тільки назва: слово “ketchup” у англійську мову прийшло з Азії разом із соусом.
У 19 столітті американські домогосподарки почали додавати у кетчуп помідори, з часом перетворивши його у помідорний соус. Звичний для нас рецепт з’явився завдяки Генрі Хайнцу - на початку 20 століття корпораціям було запропоновано додавати бензоат натрію у кетчуп, але Хайнц вирішив мінімізувати цю речовину у процесі виготовлення і почав готувати кетчуп з густої томатної пасти. Метод її отримання - вакуумне випарювання без нагрівання - дозволив кетчупу зберігатися довше і мати більш насичений смак.
Попри те, що колись про помідори у кетчупі і мови бути не могло, зараз усе змінилося - і тільки вони, по суті, там і є. У деяких країнах у соус додають селеру (Великобританія), корицю (Китай), але загалом набір спецій є стандартним: сіль, перець, цибуля, часник, іноді болгарський перець. Але основа - завжди томатна паста, замінити яку іншими овочами неможливо.
У процесі приготування у кетчупі, на рівні зі свіжими помідорами, зростає концентрація лікопіну - потужного антиоксиданту, який здатний регулювати метаболізм клітин та зменшувати вплив оксилювального стресу на організм людини. Простіше кажучи, лікопіновмісні продукти у раціоні (такі як кетчуп) попереджують старіння клітин і захищають їх від впливу негативних факторів.
З корисних речовин, окрім лікопіну, у кетчупі також є пектинові речовини, вітаміни Р, РР, К, усі вітаміни групи В, аскорбінова кислота, солі калію, магнію, кальцію, фосфору та заліза - загалом дуже непоганий набір як для одного соусу.
А якщо говорити про вже зовсім серйозні факти, то у Книзі рекордів Гіннеса зафіксовано мінімальний час для того, щоб випити через соломинку пляшку кетчупу - 30 секунд. Як це вдалося і навіщо, ми не знаємо. Більш корисним рекордом здається найбільша пляшка кетчупу - водонапірна вежа в Іллінойсі (США), побудована для заводу з виготовлення цього соусу.
Що стосується маленьких стандартних пляшок, які ми купуємо, то є одне важливе правило - слідкувати, щоб виготовлений був соус саме по Держстандарту, а не ТУ. І обов’язково читати етикетку - це запорука вдалої (і корисної) покупки у будь-якому випадку.
А більше про соус Табаско читайте у статті - https://harchi.info/blogs/san-ayt-j/tabasko-vogon-u-plyashci.
Додайте свій коментар