Документальні фільми про їжу

Документальні фільми сьогодні є гарним джерелом корисної інформації та чудовим способом цікаво провести час. Тим не менш, знайти якісне документальне кіно про їжу не завжди вдається: деякі з них грішать необ’єктивністю та змінюють факти собі на користь, оскільки слугують інтересам певних ідеологій чи корпорацій. Але гурманам є, що подивитися.

Мрії Дзіро про суші (Jiro Dreams of Sushi), 2011

Американський документаліст Девід Гелб часто береться за документальні фільми та серіали про їжу, кухарів і ресторани. У його режисерському портфоліо є популярний серіал Netflix про відомих шеф-кухарів зі всього світу “Від шефа”, а як продюсер він відповідав за міні-серіал “Вулична їжа”. Ці обидві роботи з’явилися у фільмографії Гелба завдяки його більш ранній документальній стрічці “Мрії Дзіро про суші”, одному з улюблених фільмів багатьох шеф-кухарів про їх професію, який приніс режисеру репутацію майстра із зображення всієї магії, яка відбувається на найкращих кухнях світу, на екранах кінотеатрів.

“Мрії Дзіро про суші” - зроблений з любов’ю та увагою до деталей портрет 85-річного шеф-кухаря і власника ресторану Sukiyabashi Jiro Дзіро Оно. Його заклад - крихітний, аскетичний куточок у токійському районі Гінза, але завдяки випробуваній роками майстерності Оно ресторан отримав 3 мішленівських зірки, тобто вище визнання у ресторанній індустрії, і стілець за єдиною стійкою у ньому потрібно бронювати мінімум за місяць. Автори фільму змогли передати красу суші та процесу їх приготування, твердий характер і істинно японську, самурайську, відданість справі шеф-кухаря перфекціоніста. Фільм складається з документальної хроніки буднів ресторану, інтерв’ю з самим Дзіро, його підлеглими і токійським гастрокритиком Масухіро Ямамото та розповіді про історію та філософію суші.

З кофеїном (Caffeinated), 2015

Інформаційно насичений, динамічний фільм фотографа Вішала Соланки та режисера-документаліста Хань Нгуена присвячений каві на всі 100%. Він розповідає про весь шлях, який проходить наше звичне ранкове горнятко кави, від плантації до бариста, зупиняючись на історії напою, його культурній цінності та смакових якостях. Історія будується на інтерв’ю з тими, хто вирощує каву, імпортерами, обсмажчиками, капперами та бариста, у поєднанні з кадрами, знятими на плантаціях, фабриках, які перетворюють плоди кавового дерева у звичні нам зерна, і в кав’ярнях.

“З кофеїном” буде дуже цікавий тим, хто тільки недавно вирішив розібратися у тому, що ж таке кава, звідки вона береться, як готується і хто відповідає за її виробництво. Перегляд кіно спонукає більш зацікавлено та з більшою повагою ставитись до напою та людей, які відповідають за нього на всіх етапах підготовки кавових ягід до перетворення в ароматний напій, що допомагає мільйонам людей прокидатися та зігріватися. Тим не менш, досвідчені кавомани, власники кав’ярень, обсмажчики та бариста також можуть знайти у фільмі багато цікавого.

Більше, ніж мед (More Than Honey), 2012

Видовищна, поетична, щира документальна картина розповідає про бджіл, завдяки яким ми можемо купувати мед і продукти бджільництва. Німецький фільм охоплює широку географію, висвітлюючи життя бджолярів як у рідній Європі, так і на сусідньому континенті у Китаї та за океаном в США. Режисеру Маркусу Імхову вдалося показати життя бджіл таким, яким його рідко уявляють покупці меду - складним, цікавим та своєрідним. Драматичності кіно додає одна з головних проблем, які воно досліджує: масова загибель бджіл у всьому світі від нез’ясованих причин протягом останніх років. Щоб розібратися у питанні, Імхов говорить не лише з бджолярами, а й зі вченими.

Говорячи про бджіл, Імхов зачіпає нагальні проблеми, про які зараз, мабуть, говорять всі: як людина впливає на природу, чи гуманно вона ставиться до живих створінь, які опинилися у неї під опікою і дають їжу, і як цивілізація може змінити звичний нам світ. При цьому режисер не впадає у надмірний мелодраматизм запеклого активіста, а об’єктивно висвітлює факти, які відкладаються у розумі глядачів.

Від шефа (Chef’s Table), 2015

Після “Мрій Дзіро про суші” Девід Гелб ще більше розвинув навичку зображення портрету шеф-кухаря через документальний фільм. “Від шефа” - документальний міні-серіал Netflix, поки що у 6 сезонах, кожний випуск котрого розповідає про одного з сучасних відомих шеф-кухарів. “Від шефа” одразу захоплює надихаючою, візуально зваженою картинкою, у якій хочеться запам’ятати кожну деталь. Кіно справді затягує своєю інформативністю, оскільки кожна серія - не лише сповнена естетики та ідеології їжі, а й розповідає історію самодостатньої особистості у поєднанні з культурологічними примітками про країни, в яких ці кухарі живуть.

“Від шефа” допомагає абстрагуватися від сприйняття їжі як палива для людського організму, виводячи на перший план артистичний бік кулінарного мистецтва. Це серіал про винахідливість та натхнення, експериментальний дух та відкриття, філософію та самовідданість. Гелбу вдалося показати кожного героя як митця-вченого, який шукає рецепт краси миті, коли смак їжі розкривається у роті. Після перегляду фільму багато у кого виникає бажання повторити побачене на власній кухні.

Жахливо смачно (Ugly Delicious), 2018

Ще один документальний серіал Netflix про їжу, цього разу з прицілом на демократичність. Кожний епізод присвячений одній страві, яку, зазвичай, ми відносимо до категорії фаст-фуду чи, принаймні, не записуємо до високої кухні. Піца, тако, шаурма, китайська їжа, пельмені та їх різновиди, барбекю або навіть випуск про просту домашню кухню. У першому сезоні всього 8 епізодів. У кожному випуску розповідається історія страви, підхід до її приготування у різних країнах світу та її місце у культурі.

Netflix, один з головних постачальників оригінальних та контраверсійних серіалів, взявшись за документалістику про їжу, задає високі стандарти. Захопливий сторітелінг, талановито зняті візуали, небанальні підходи до висвітлення інформації, глибина та обширність дослідження - просто неможливо дивитись кіно і залишатися байдужим.

Цукор (Sugar), 2014

Мальовничий документальний фільм-дослідження про цукор. Дотепні наративні техніки, камео Стівена Фрая і важливість теми спонукали глядачів радити переглянути кіно один одному, згадуючи його у соцмережах та особистих розмовах. Фільм також чіпляє тим, що він дуже особистий: автор картини Деймон Гамо, австрійський актор та режисер, під наглядом медиків проводить на собі експеримент і переходить зі здорового харчування на споживання цукру у тих величезних кількостях, в яких його їсть середньостатистична людина, яка не читає склад продуктів.

Цукор - гарне нагадування про те, що популярні погляди на користь і шкоду їжі часто нав’язуються крупними корпораціями, а не незалежними науковими дослідженнями, яким можна вірити. Фільм наголошує про необхідність читати склад продуктів, так як сьогодні цукор додають не лише до еклерів та тістечок, де він і має бути, а навіть до м’яса та напівфабрикатів. Не слід робити поспішні висновки і відмовлятися від будь-якого цукру повністю, адже тоді доведеться уникати і фруктів, та подивитися “Цукор” як нагадування про важливі принципи здорового харчування - гарна ідея.

Часник настільки ж добрий, як і десять матерів (Garlic is as Good as Ten Mothers), 1980

Американський режисер Лес Бланк більше всього часу присвячував роботі над незалежними документальними фільмами про традиційну американську музику, але перлина його фільмографії - документальна стрічка про часник, яку навіть включили в Національний реєстр фільмів Бібліотеки Конгресу США, що означає визнання високої цінності картини. Більше того, прем’єра фільму пройшла на престижному Берлінському кінофестивалі. Цей фільм також відомий тим, що у футболках з його назвою ходили легендарний режисер Вернер Херцог і його команда на зйомках популярної драми Херцога “Фіцкарральдо”.

Звісно, річ не лише в регаліях, а й в інформативності та ретро-чарівності фільму Бланка, знятого на Гілройському фестивалі часника у Каліфорнії. Герої картини з такою любов’ю та пристрастю говорять про часник, що важко не заразитися їх ентузіазмом. Це однозначно корисне кіно, оскільки допомагає поглянути на часник, про який ми звикли думати більше як про ароматну та неоднозначну добавку до їжі, як на більш цінний продукт.

Ми годуємо світ (We Feed the World), 2005

Документальний фільм австрійського режисера Ервіна Вагенхофера досліджує, звідки та як продукти потрапляють до нашого столу. Кіно, яке вийшло майже 15 років тому, досі є актуальним, оскільки розповідає про те, як масове виробництво у харчовій промисловості впливає на життя окремих людей, екологію та якість їжі. Картина спонукає задуматися про чесність цін у супермаркеті, необхідність підтримки фермерів та негуманне ставлення до тварин, які допомагають нам підтримувати наше життя.

Найкраще у фільмі Вагенхофера - те, що це не кардинальна картина, яка закликає до крайнощів, як це часто буває, коли люди говорять про екологічні наслідки надмірного споживання їжі. Спокійна розмова, достовірні факти та вагомі докази, зняті на камеру, набагато краще переконують про необхідність переглянути ставлення до харчової промисловості та змінити її принципи.